Юліан Медвецький (1845–1918) – непересічна постать в історії нашого вишу. Талановитий і високоосвічений вчений-геолог, перший професор-українець, який став ректором Львівської політехнічної школи, а також єдиний, кого обирали на цю посаду аж тричі (а саме у 1879–80, 1884–85 та 1887–88 рр.).
Народився Юліан Медвецький 18 жовтня 1845 року в Перемишлі у родині радника магістрату і активного українського громадського діяча Григорія Медвецького. Саме там пройшли його дитячі та юнацькі роки (а треба сказати, що Перемишль тоді був цілковито українським містом і значним культурним центром у Галичині).
Навчаючись у гімназії, Юліан входив до організації української молоді «Громада», яку створив Анатоль Вахнянин 1863 р. Пізніше, будучи ще студентом Віденського університету (1864 – 69 рр.), він – активний учасник Товариства народовців «Січ» (створив 1867 р. у Відні також А. Вахнянин). Усе це мало неабиякий вплив на формування його національної свідомості ще в юнацькі роки. Згодом, уже як заслужений, авторитетний у наукових колах Львова, Кракова та Відня, як радник (з 1900 р.) цісарського двору, він ніколи не забував своє українське походження.
У Львові Юліан Медвецький займався активною громадською діяльністю, був багаторічним членом товариства «Просвіта» і, як писав О. Огоновський, був «його душею до останніх днів свого життя». Сприяв розвитку товариства «Основа», яке провадило громадсько-політичну і культурологічну діяльність, підтримувало українське студентство (надавало стипендії, безвідсоткові позики, проводило благодійні концерти). Протягом усього життя співпрацював із НТШ, одним із засновників та дійсним членом якого був із 1874 р. Науковому товариству ім. Шевченка Медвецький заповів 2 тис. томів зі своєї наукової бібліотеки, а також 50 тис. австрійських крон власних заощаджень (а це була дуже велика сума) на розвиток української освіти, стипендії незаможним студентам, побудову гуртожитків та ін.
Під час навчання у Віденському університеті на природничому факультеті Юліан Медвецький став учнем і товаришем відомого тоді австрійського геолога Едуарда Зюса та мінералога Густава Чермака. Значною мірою це визначило і його власну професійну діяльність. Після завершення навчання працював у Віденському державному геологічному управлінні, беручи участь у багатьох геологічних експедиціях. У 1873 р. на Міжнародній виставці у Відні нагороджений золотою медаллю за наукові досягнення (грамоту, що додавалась, можна побачити у Музеї історії Львівської політехніки).
Тривалий час вивчав поклади корисних копалин (кальциту, гіпсу, сірки) на Поліссі, Івано-Франківщині (тоді Станіславщині), в околицях Кракова. Однак особливу увагу зосередив на вивченні нафтових родовищ і прикарпатської соленосної формації (у районах Калуша, Моршина, Трускавця, а також Бохні та Велічки в Польщі). Його геологічні дослідження мали тоді велике значення для промислового розвитку Галичини та принесли йому професійне визнання. Він також займався й водозабезпеченням Львова, яке актуальне й нині.
Докторську дисертацію захистив у Празькому університеті (1896 р.). В науковій літературі його прізвище може бути записане по-різному, залежно від перекладу з польської (зокрема Медвецький або ж Медведський). Був членом багатьох наукових товариств: Віденського геологічного закладу, Краківської академії наук, один із засновників і багаторічний голова Краківського товариства природознавців ім. Коперника. Із 1876 р. входив до складу редакції наукового часопису цього товариства (Kosmos). Завдяки його старанням часопис набув популярності серед відповідної аудиторії, оскільки оперативно і цікаво висвітлював актуальні новини з галузі природничих наук.
Свою наукову діяльність він продовжував і після виходу на пенсію. Його дослідження вражають глибиною та практичним спрямуванням. Науковий доробок Юліана Медвецького складається з 50 великих друкованих праць, статей і заміток, які й на сьогодні зберегли свою наукову цінність.
Не менш важливою для Юліана Медвецького була і його педагогічна діяльність. 1873 р. його запросили на посаду звичайного професора геології та мінералогії Технічної академії (як в ті роки називалась Львівська політехніка). Тут він проявив себе як талановитий організатор освітнього процесу. Кафедра геології та мінералогії тільки починала свою історію, тож роботи виявилось чимало. Юліан Медвецький організував при кафедрі геологічну лабораторію, а на основі особисто зібраної в експедиціях колекції гірських порід та мінералів – мінералогічний музей, що за кількістю зразків (понад 10 тис.) і рівнем систематизації вважався одним із найкращих у Європі і став потужною навчально-науковою базою. Також він регулярно їздив зі студентами у геологічні експедиції на околиці Львова і по всій Галичині. У той час, коли була відсутня відповідна навчальна література, Юліан Медвецький написав і видав (частково власним коштом) підручники з геології, мінералогії та петрографії.
1901 р. за новим законопроектом австрійські вищі навчальні заклади отримали можливість надавати ступінь доктора технічних наук (doctor rerum technicarum), що підняло статус політехнік і спростило процес підготовки наукових кадрів технічного спрямування. До того ступінь доктора надавали тільки класичні виші.
Оскільки природничі науки вивчали на філософському відділенні, то спеціалісти з хімії, фізики та інші отримували ступінь доктора філософії, а їхні праці мали суто теоретичне спрямування, що не відповідало потребам технічних вишів. Саме Юліан Медвецький керував урочистим засіданням, на якому вперше у Львівській політехнічній школі було надано ступінь доктора технічних наук.
Як ректор Політехніки, Юліан Медвецький став ініціатором створення першого в Європі нафтового відділу, а також курсів підготовки металургів і спеціалістів гірничої справи. Завдяки його старанням 1886 р. при хімічному факультеті почали діяти дві крайові дослідницькі станції – нафтова та керамічна. Завданням першої було дослідження нафтової сировини й розробка методів її оптимальної переробки, а другої – виготовлення і тестування нових будматеріалів. Їх розміщення в хімічному корпусі підвищило рівень підготовки студентів, які отримали можливість брати участь у вирішенні практичних проблем виробництва.
У Політехніці він працював 39 років аж до виходу на пенсію, хоч його не раз «переманювали» до Львівського університету очолити кафедру геології та мінералогії. Юліан Медвецький залишився вірним Політехніці, хоча тривалий час (1881 – 1908 рр.) читав в Університеті лекції із відповідних предметів.
1903 р., після виходу на пенсію, на знак подяки і визнання заслуг йому першому було надано звання почесного професора Львівської політехнічної школи. А 1912 р. він разом із фізиком світової величини Марією Склодовською-Кюрі та ще трьома вченими був удостоєний ступеня доктора honoris causa (дослівно – гідний честі доктора).
А ось такі теплі слова про Юліана Медвецького пролунали від його колег на одній із урочистостей: «Він є для нас взірцем учительського завзяття у школі, промотором наукових експедицій, він веде за собою молодь, як ніхто інший з його колег. На засіданнях він дивує нас своїм молодечим запалом, коли заходить мова про життєві інтереси нашої школи, а також вміє бути найприємнішим, найсердечнішим товаришем і одностайно визнаний за окрасу і цементуючий центр нашого товариства. Такі дари нечасто притаманні лише одній людині. Вони роблять Юліана Медвецького перлиною нашої Політехніки».