Невеличкий екскурс у давню історію села Дунаїв, що у Перемишлянському районі, за 75 кілометрів від Львова. Ніби сільська глибинка. Та колись це місто мало Магдебурзьке право, тут містилася резиденція латинських архієпископів. У 1470–1472 роках (епоха середньовіччя, Ренесансу) у палаці архієпископа Григорія із Сянока відбувалися зустрічі інтелектуалів-гуманістів. Серед них був і видатний італійський гуманіст поет Філіппо Буанакорсі Каллімах, який знайшов притулок у Дунаєві, рятуючись від переслідувань інквізиції. Як писав сам Каллімах, наукові бесіди «велися на тему чеснот»...

Чотири роки тому новий ксьондз римо-католицької парафії села Дунаїв, молодий енергійний магістр теології Юзеф Куц задумав відродити давні Дунаївські зустрічі. Але двічі в одну річку не увійдеш. Священик запропонував кожного вересня проводити у Дунаєві міжнародні наукові конференції на філософсько-релігійну тематику. Отець Юзеф звернувся до ректора Львівської політехніки професора Юрія Бобала з проханням узяти під свій патронат проведення цих конференцій і залучати до участі у них науковців Університету. Юрій Ярославович залюбки погодився, адже він народився і виріс у цьому селі, не пориває з ним зв’язків і зараз.

«Дунаївські зустрічі – 2016» були присвячені темі «Філософська та культурна антропологія. Людина серед небезпек сучасного світу». Антропологія – наука про людину, її тілесну природу і розвиток. А ще у Вікіпедії зазначено: «близько стоїть до суспільних наук». А це означає вивчення природи і потреб людини філософами, теологами, істориками, культурологами...

За традицією Дунаївські зустрічі розпочинаються Богослужінням у костелі Святого Станіслава за участі священиків Римо-католицької церкви і УГКЦ.

Юрій Бобало тепло привітав учасників конференції, відзначивши, що подібні зустрічі інтелектуалів мають велике значення не лише для пізнання історії села, а й для його майбутнього відродження. За словами Юрія Ярославовича, отець Юзеф Куц вніс свіжий струмінь у життя Дунаєва і водночас висловив жаль, що на конференції більше гостей з Польщі, аніж самих дунаївців. Це можна зрозуміти. Люди виживають зі своїх клаптиків землі і щодня тяжко працюють...

Чудовий заспів до конференції зробила учениця десятого класу Львівської середньої школи номер 37 Зоряна Габалевич. Вона цікаво розповіла про рідне місто Каллімаха Сан Джиміньяно і його покровительку святу Фіну. Мер цього італійського міста мав приїхати на конференцію, але щось перешкодило. Мешканці Сан Джіміньяно звертаються зі своїми проханнями не до Бога (не хочуть його зайвий раз турбувати), а до його помічниці Фіни. Вона тяжко хворіла, але завжди була усміхнена... Коли 15-річна дівчинка померла, мури міста вкрилися фіалками... Зоряна Габалевич стала поруч із портретом святої Фіни, одягнувши таке ж вбрання. Як кажуть, викапана Фіна... Один із модераторів Дунаївських зустрічей, історик та есеїст з міста Кудова-Здруй (Польща) Броніслав Камінський мріє здійснити проект – організувати туристично-пізнавальну поїздку учнів і вчителів місцевої школи до Сан Джіміньяно – через Польщу, Австрію, Чехію..

Доктор історичних наук, професор Вроцлавського університету, директор Інституту культурознавства спробував дати відповідь на складне філософське питання «Чи є приховане зло у людській природі?».

Ксьондз Яцек Валігура, доктор теологічних наук, присвятив сій виступ роздумам: «Зустріч з Богом у спільноті чи зустріч з Богом поза спільнотою?». Можливо, не всі погодяться з його думками: «Коли люди кажуть: Бог один, то мають на увазі, що молитися можна у будь-якій церкві незалежно від конфесії громади. Можна помолитися і вдома – до іконки. Справді, молитися у будь-якій церкві – то не гріх. Але при цьому віруючий, за словами доктора теологічних наук, мусить залишатися добрим римо-католиком, добрим греко-католиком чи православним. Головне – зустрічатися з Богом у своїй спільноті. Там, де бере гору «релігійний космополітизм», там виграють різного роду секти...». Але ось ніби антитеза – уривочок з виступу поетеси Лани Перлулайнен, яка досліджувала соціанські общини у середні віки на території України: «Соціани обстоювали свободу совісті, рівність різних віросповідань. Сутність віри не в догматах чи обрядах, а в діях. Людина може нічого не знати про Бога і християнську мораль, але жити за християнськими етичними нормами і бути угодною Богу... Ті ж, хто сумлінно виконує релігійні ритуали, але не дотримується християнської моралі, не є християнами...».

Письменниця, лауреат Шевченківської премії Галина Пагутяк поділилася думками про те, як зберегти свою душу від спокус глобалізованого світу: «Гуманізм починається з мого «я», яке довіряє власній інтуїції, не спільноті, до якої належить, не авторитетам, навіть не іншим гуманістам... Завдання гуманістів залишається незмінним: підтримати людину у її священному праві бути собою. Це не означає заважати іншим, вивищуватися над ними, боротися за існування кулаками. Це означає допомогти їй зайняти те місце у світі, для якого вона створена. Бо ніхто не з’являється у світ просто так – кожному належить свій клаптик часу і простору...». Зазначимо принагідно, що Галина Пагутяк на паркані біля плебанії (помешкання і офіс ксьондза) розмістила виставку світлин «Життя у Дунаєві», які вона зробила разом з учнями 10 класу Миколою Гірним і Наталією Станкевич. Письменниця подарувала дітям свої нові книжки.

Доктор педагогічних наук, завідувачка кафедри історії України та етнокомунікацій Львівської політехніки Поліна Вербицька виступила з доповіддю «Соціокультурні активи сталого розвитку України». Це була і наукова доповідь і водночас публіцистичний виступ. «Дунаїв – як символ чогось загубленого у часі і символ прагнення відродити свій культурний простір, не забути своє коріння...». Австрія, за словами Поліни Василівни, дала Галичині європейський вектор розвитку. На думку історика, серед головних ресурсів нашого сталого розвитку, успішного майбутнього України – освіта і наша молодь. Це, насамперед, молодь була у лавах січових стрільців, молодь виборювала нашу Незалежність на Майдані і тепер захищає країну від агресора.

Кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії Львівської політехніки Зіновій Тіменик присвятив свою доповідь історіософії буття людини: біблійні сентенції і сучасні реалії.

Незвичну тему обрала для свого виступу мистецтвознавець, викладач Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша Анна Коржева: «Самогубство як невиправдане небуття». Життя людини – найбільша цінність. І тим не менше щороку 800 тисяч людей на нашій планеті добровільно йдуть із життя, тобто кожні 40 секунд хтось вкорочує собі віку. Самогубство, стверджує молодий науковець, не може бути обумовлено генетично. Суїцид обумовлений найрізноманітнішими причинами – глибока депресія, втрата сенсу життя, невиліковні хвороби, матеріальні негаразди, докори сумління за якісь гріхи, нерозділене кохання... На першому місці за кількістю самогубств у відсотковій пропорції до чисельності населення – латиноамериканська країна Гайяна. Україна – на 24 місці, Польща – на 25-му. Не лише у бідних країнах люди закінчують життя самогубством. Анна Корженева вважає, що багатьом самогубствам можна було б запобігти, якби поруч з людиною, що впала у відчай, був хтось мудрий і добрий...

Але завершення Дунаївських зустрічей було на оптимістичній ноті. Учениця 8 класу Дунаївської школи Тетяна Чорненька виступила з рефератом «Добре дерево дає добрі плоди. Треба стати добрим деревом!».

Ці треті Дунаївські зустрічі мали цікаве культурно-мистецьке наповнення. Біля костелу було розгорнуто виставку малюнків замків Львівщини – роботи студентів і викладачів коледжу імені Івана Труша, а виступи мали розривку чарівними мелодіями струнного квартету «Infinito» з Тернополя.

Господарі почастували гостей обідом. Подали кілька страв за рецептом самого Каллімаха...

Після обіду відбулася друга частина Дунаївських зустрічей у сільському клубі. Від високих філософських матерій перейшли до прози життя. Відбулася розмова «Проблеми та пріоритетність напрямів розвитку села Дунаїв». Реалії села не вельми втішні. Молодь тікає з Дунаєва, не маючи роботи. У селі – жодного фермера, значну частину техніки, яка не знайшла нових господарів, здали на металобрухт, будівлі колишнього колгоспу розтягнули по цеглинці... Дунаївці сподівалися, що центром територіальної громади буде їхнє село, до якої приєднаються декілька сусідніх сіл, насамперед, Чемеринці, Біле, Плинників, Подусільна, Вишнивчик.... Але у Києві вирішили зробити гіпергромаду із центром у Перемишлянах. Наразі дунаївці пручаються... Адже закон передбачає добровільність об’єднання сільських громад.

Своїм баченням порятунку села, його майбутнього розвитку поділилися доктор економічних наук, директор Інституту економіки і менеджменту Львівської політехніки Олег Кузьмін, доктор економічних наук Ольга Мних, кандидат економічних наук Володимир Далик з цього ж інституту (Володимир Далик уродженець села Дунаїв, частенько тут буває).

Ця частина зустрічей більше нагадувала мітинг чи сільський схід. Дунаївцям болить доля рідного села. Ректор Львівської політехніки Юрій Бобало порадив промовцям не фантазувати, не будувати далекосяжних планів і повітряних замків, а розв’язати для початку хоча б кілька найгостріших проблем села. Найперше – катастрофічний стан дороги від Перемишлян до Дунаєва, особливо – від села Чемеринці. Поремонтувати ті 7 кілометрів дороги районна влада обіцяє вже багато років. Юрій Ярославович порадив односельчанам стукати у всі двері – від Перемишлян до Львова і Києва. На думку Юрія Бобала, можна поборотися за те, щоб Дунаїв таки став центром об’єднаної територіальної громади. Але у цьому треба переконати і жителів сусідніх сіл, і депутатів сільрад. «Сподівання на те, що хтось прийде і все зробить – це Фата моргана, ілюзія... Доля села – у руках самих дунаївців...».

Присутні у сільському клубі жителі села і вихідці з Дунаєва обрали ініціативну групу для розв’язання нагальних проблем Дунаєва. Її очолила юрист громадської організації «Українська Галицька асамблея» і голова громадської організації «Розвиток краю» Ірина Моряк.