Таку думку висловив винахідник і фізик ХХ століття Нікола Тесла. Коли слухаєш про понад 125-річну історію електротехнічної школи у Львівській політехніці, переконуєшся у правдивості цих слів. Із цієї нагоди відбулася наукова конференція, урочиста академія, відвідання Західноукраїнської підстанції поблизу Ходорова. У заходах узяли участь українські та польські професори. Сьогодні про електротехнічну школу розповідає завідувач кафедри теоретичної та загальної електротехніки ІЕСК професор Петро Стахів. До слова, у кабінеті керівника впродовж 1923–1945 рр. працював один із засновників електротехнічної школи Станіслав Фризе. Тут навіть зберігся раритетний стіл відомого науковця.

Школа, кафедра, факультет, інститут

Свого часу саме електротехніка дала поштовх до розвитку багатьох інженерних дисциплін у Політехніці. Коли наприкінці XIX століття в Політехнічній школі заснували надзвичайну кафедру електротехніки, то було двоє кандидатів на її керівника – приват-доцент Францішек Добжинський і Роман Дзеслевський. Спершу бачили завідувачем Добжинського, однак коли з’явилася кандидатура Дзеслевського, то колегіум професорів віддав перевагу саме йому як практикові, котрий до того два роки провів за кордоном, вивчав там роботу найважливіших промислових підприємств. А Францішек Добжинський обійняв посаду асистента. Дзеслевський зорганізував у Політехніці сучасну електротехнічну лабораторію з найновішими електричними машинами й вимірювальними приладами, брав участь в електрифікації Львова, спричинився до руху першого електричного трамвая, до прокладання потужних кабельних мереж від електростанції на теперішній вул. Сахарова до Оперного театру. Слід зазначити, що Роман Дзеслевський був ректором Львівської політехніки в 1901–1902 рр.

Розвиток школи електротехніки пов’язаний з іменами багатьох науковців – Казімежа Ідашевського, Габріеля Сокольницького, Маурици Альтенберґа, Станіслава Фризе… Останній у 17 років видав першу працю «Електрика і магнетизм». Він віддав перевагу викладанню в Політехніці, відмовившись від роботи у фірмі «Сіменс». Згодом його наукова діяльність привернула увагу сенату Львівської політехніки. У березні 1922 року Фризе представив у Львівській політехніці першу в тодішній Польщі докторську дисертацію з електротехніки «Нова теорія загального електричного кола». Багато років він присвятив розвитку кафедри (очолив її після Дзеслевського) й електротехнічного факультету загалом.

Уже в радянський період кафедру очолювали: Олександр Харкевич, Георгій Пухов, Микола Максимович, Серафим Кірпатовський, Олександр Шегедин, Володимир Перхач. За цей час тут відкрили науково-дослідну лабораторію електроакустики, почали розробляти прецизійну апаратуру для вимірювання акустичних сигналів і параметрів, впроваджувати систему однозначного математичного опису електричних кіл, так зване «стрілкування» кола, дослідження, спрямовані на формалізацію методів аналізу електричних кіл. На цій кафедрі починав працювати Юрій Величко – майбутній професор кафедри радіотехніки, який навіть на Уралі, куди його запрошували, читав лекції українською мовою. До слова, радіотехнічний факультет виник на базі електротехнічного.

Електротехнічна школа Львівської політехніки від початку свого становлення посідала значне місце у світовому рейтингу. Тоді електротехніка нашого вишу як навчальна дисципліна була сьомою у хронології після навчальних закладів світу. А кафедра електротехніки постала третьою після кафедр у вишах Німеччини і Великої Британії. 1911 року в Політехніці створено перший електротехнічний факультет. Досі вони були лише в університетах Німеччини і Чехії.

Сучасна кафедра електротехніки

Тепер електротехніку вивчають усі студенти Інституту енергетики та систем керування, а також 1500 студентів інших інститутів. Кафедра має чималий науковий доробок. Кілька місяців тому Вчена рада університету висунула на здобуття Державної премії України в галузі освіти комп’ютеризований навчально-методичний комплекс «Електротехніка та електроніка». Серед авторів розробки – науковці Юрій Бобало, Орест Гамола, Богдан Мандзій, Петро Стахів…

– Із нашої кафедри постали понад десять інших кафедр, а згодом – цілі факультети, зокрема радіотехнічний, електроенергетичний. На сьогодні маємо п’ять інститутів, що дотичні до кафедри електротехніки, – наголошує Петро Стахів, до слова, учень Миколи Максимовича – науковця, який не лише керував кафедрою, а й згодом був ректором двох вишів – Політехніки та ім. І. Франка.

Тепер на кафедрі викладають 22 дисципліни – класичні та спецкурси, діє п’ять лабораторій. А наукові дослідження провадять за кількома напрямами. Працює спеціалізована вчена рада зі захисту докторських та кандидатських дисертацій з електротехнічних дисциплін, науковці розвивають міжнародну співпрацю.