Час від часу у засобах масової інформації та на сайтах українських університетів з’являється інформація про місце наших вишів у різноманітних світових рейтингах, одним з найбільш впливових серед яких є The Times Higher Education World University Rankings.
Нещодавно укладачі цього рейтингу оновили дані і визначили світове позиціювання 1387 університетів у 2020 році. Серед цих університетів є і 6 українських. Багато це чи мало? Як виглядають українські виші на світовій палітрі та які перспективи у цій сфері має Україна?
Історія питання
Українська «присутність» у названому рейтингу розпочалася не так давно. Вперше два українські університети (Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Харківський національний університет ім. Каразіна) потрапили до нього у 2016 році.
За чотири роки, які пройшли з цього часу, картина трохи змінилася. До «першопроходців» додалися: Львівський національний університет ім. І. Франка, Національний університет «Львівська політехніка», Київський політехнічний інститут ім. Сікорського, Харківський політехнічний інститут та Сумський державний університет.
Останні два з названих університетів були включені до рейтингу вперше у 2020 році. Були в українській історії і негативні факти, пов’язані із виключенням у 2018 році з рейтингу КПІ, який до сьогоднішнього дня до нього так і не повернувся.
Станом на 2020 рік українські університети так розмістилися у цьому рейтингу:
- Національний університет «Львівська політехніка» (906 місце);
- Львівський національний університет імені Івана Франка (1151 місце);
- Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» (1232 місце);
- Сумський державний університет (1329 місце);
- Київський національний університет імені Тараса Шевченка (1337 місце);
- Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна (1373 місце).
Якщо подивитися на перелічені університети через призму років та їхніх місць у відповідний рік у цьому рейтингу, то стає очевидним, що найбільш активно просуваються у напрямку його початку Львівський національний університет імені Івана Франка та Національний університет «Львівська політехніка», який у 2020 році став першим серед шести українських університетів, «відірвавшись» від останнього українського вишу (Харківський національний університет ім. Каразіна) майже на 467 позицій. Такого відриву між першим та останнім українським університетом наша історія ще не знала. Очевидно, що досвід львів’ян заслуговує на увагу та вивчення.
Шість університетів, представлених у рейтингу, це, з одного боку, виглядає непогано, проте, з іншого, – це явно мало, враховуючи їх загальну кількість в Україні (близько 300). Для порівняння, Польща представлена у цьому рейтингу 14 університетами, Австрія – 11, Німеччина – 48. Нам є до чого прагнути.
Політика університетів: чи є вона?
Зрозуміло, що університет не може потрапити до рейтингу автоматично. Для цього необхідна кропітка робота адміністрації університету та усього його колективу, де першим кроком має стати формування чітких, а головне, реалістичних показників, яких намагатиметься досягнути університет у цій частині. Де ці наміри та показники мають бути зафіксовано?
На мій погляд, найкраще місце для них – це «Стратегічний план розвитку університету», бо саме він визначає як перелік викликів, так і перелік завдань навчального закладу на доволі довгу часову перспективу.
Продовження – у матеріалі Чому наші університети не прогресують у світових рейтингах? на порталі Освіта.ua.