Ольга Мацьків, Центр комунікацій Львівської політехніки
Ірина Сняданко

До пандемії коронавірусу не був готовим ніхто. На карантин та інші заходи безпеки реагують по-різному. Про те, як знайти баланс між панікою й легковажністю, розповіла в.о. завідувача кафедри, докторка психологічних наук, доцентка кафедри теоретичної та практичної психології Ірина Сняданко.

Психологиня каже, що загальний рівень тривоги піднявся:

«Люди ізольовані у домівках і в них з’являються страхи. Вони відрізані від своїх близьких і друзів. Хтось хвилюється за родичів, які далеко. Інші думають, що коли їм знадобиться допомога, не буде кому допомогти. Коли ізоляція примусова, людина відчуває себе замкнутою».

Ірина Сняданко додає, що люди, які завжди ретельно стежили за своїм здоров’ям, в умовах епідемії починають шукати в себе всі ознаки коронавірусу. Таким чином вони можуть несвідомо викликати в собі симптоми. Те, що раніше могло мати цілком логічні пояснення, тепер зводиться до можливого зараження.

Окрім іпохондричних настроїв бувають і легковажні:

«Поки ми не фіксуємо конкретних смертельних випадків, то трохи легковажимо. Хтось каже, що не боїться коронавірусу, бо впевнений, що його це не зачепить. Кожен хоче «позагравати» з хворобою. Це перша стадія – заперечення. Думаю, на початку карантину люди були на цій стадії. Хотіли ще їздити, ходили на роботу. Тепер уже більше з’являється усвідомлення небезпеки, особливо, коли дивимося новини з Італії. До того ж, слід пам’ятати не лише про себе. Заразившись самі, ми можемо передати вірус багатьом людям. Тому дуже важливо дотримуватися рекомендацій і заходів безпеки».

За словами психологині, складається враження, наче деякі люди бачать в карантині ледь не кінець світу. Проте він триває лише кілька тижнів, може, буде продовжений ще на кілька. Через неусвідомлення конечності цього явища люди починають панікувати й, про всяк випадок, робити запаси. Це відбувається на рівні колективного несвідомого. Щоб не виникало таких ситуацій, треба акцентувати увагу на тому, що карантин не триватиме все життя, а є лише заходом запобігання поширенню вірусу.

«Баланс між байдужістю й панікою – пояснення і роз’яснення, тобто едукація. Просвітницька діяльність відіграє величезну роль. Завдяки їй люди поінформовані, деякі – заспокоєні. А ті, хто ставився до епідемії легковажно, почнуть замислюватися. Якщо людина змінює погляд на рівні свого усвідомлення, то, відповідно, впроваджуватиме якісь заходи».

Ірина Сняданко пояснює, що наше мислення діє шляхом найлегшого засвоєння інформації. Людина починає замислюватися у разі нагальної потреби. У більшості випадків ми вирішуємо все автоматично. Логічне й раціональне пояснення з наведенням статистики, фактів може врегулювати ситуацію. Тривожних заспокоїть, а несвідомих просвітить. Якщо лідери громадських думок будуть показувати, що вони миють руки, носять маски і дотримуються карантину, то це теж буде гарним прикладом для інших.

До того ж, навіть у карантині можна знайти приводи для позитивного мислення. За словами психологині, викладачі Львівської політехніки почали освоювати програму ZOOM для проведення онлайн-лекцій.

«Під час карантину є нагода засвоїти інтерактивні методи навчання. А ще з’явився час, щоб викладачі дописали статті, а студенти дочитали книжки».