Творцем може бути кожен, якщо у нього є те, що його надихає. Саме таку життєву позицію щодо креативності має юна учасниця конкурсу есеїв «Пандемія і стиль життя: виклики, загрози та нові можливості» Соломія Толочко. Завдяки своєму захопленню письменництвом та волонтерством дівчина посіла друге місце. Докладніше про її участь у конкурсі та шлях до успіху читайте в нашому інтерв’ю.
– Розкажіть, будь ласка, про участь у конкурсі есеїв «Пандемія і стиль життя: виклики, загрози та нові можливості».
– Для мене це була нова творча можливість розповісти про власну історію. Ми так часто генеруємо десятки чудових ідей, але вся річ у тому, що вони так і залишаються в наших думках. Конкурс допоміг моїм думкам «прозвучати» і поглянути з іншого боку на свої поетичні захоплення.
– Чому Ви вирішили взяти участь у конкурсі?
– Одного зоряного вечора, у чаті, створеному для комунікації студентів із керівництвом кафедри, промайнув спонтанний лист. Цього разу я керувалася поетичною музою. Тож на «хвилі» цього натхнення мене «запалила» ідея писати не лише для себе.
– Ви опинилися за крок до перемоги в конкурсі. Тож якими були ваші емоції?
– Я щаслива. Беззаперечно у цей момент я повірила, що варто давати більше викликів власній творчості.
– Яким є Ваше ставлення до пандемії?
– Життя продовжується, хоча й в іншому ритмі. Карантин загострив багато питань, речей, які ми приховували за шаленим життєвим ритмом. З’явилося більше можливостей переоцінити, не втікати, почати змінювати. Тепер я не біжу зі швидкістю вітру, а дозволяю собі йти та насолоджуватися моментами.
– Звідки Ви черпаєте натхнення та мотивацію?
– Я захоплююся створенням соціальних проєктів, різноманітних психологічних подій та письменницькою діяльністю. У цьому всьому мене надихають люди, команда однодумців, яка підтримує і беззаперечно приймає.
– Розкажіть, будь ласка, про ваше навчання у Львівській політехніці.
– Тут я знайшла себе, рідних людей і справу життя. Мої студентські роки – це один з найнасиченіших періодів у моєму житті. Тому не варто чекати, що хтось принесе у ваше життя бурхливі спогади, спонтанні мандрівки, творчі проєкти. Пишіть самі свою історію, пробуйте.
– Які моменти студентського життя Ви найчастіше пригадуєте?
– Арт-івенти, що організовувала спільно із друзями, вечори групової роботи над заданими практичними проєктами і неймовірно насичене волонтерське життя.
– У яких проєктах Ви брали участь?
– Проєкт «Служба психологічної підтримки для студентів НУ «Львівська політехніка» – особлива історія, яку наша команда студентів-психологів спільно із завідувачкою кафедри ТПП Сняданко Іриною Ігорівною писала в найбільш невизначений час. Щовечора ми сплановували онлайн-зустрічі та ділились власним досвідом, емоціями та думками. Завдяки турботливому наставництву кожен із нас відчув всю «красу» нашої професії. Проєктів за час мого навчання було немало. Це й «Арт-терапія для дітей з інтернатів», «Освіта для дітей із сиротинців», «Арт-терапія для дітей з аутизмом». І це лише маленька частина із того, що волонтерство принесло у моє життя. Окрема вдячність ГО «Свербивус» за цінний життєвий досвід.
– Якщо не секрет, звідки така любов до психології та пізнання інших людей?
– З посмішкою відповідаю, що це наче «поклик». З думками врятувати світ, я врятувала себе. Моя професія – це можливість пізнати не одну історію, проживаючи лише одне життя.