За декілька днів до Свята героїв у Політехніці говорили про випускника, який, без перебільшення, був творцем нашої історії та кардинально змінював її русло – Романа Шухевича. У межах авторського проекту «Від книги – до мети» мовознавиці Ірини Фаріон історик Андрій Сова презентував свою книгу, над якою працював 12 років – «Роман Шухевич: спогади, документи, світлини».
Ірина Фаріон на початку зустрічі пригадала цікавий факт із життя Романа Шухевича: коли йому у складні роки боротьби пропонували мігрувати, він відмовився, сказавши, що українці мають мати своїх героїв на своїй землі. І хоча ми не знаємо, де похований Роман Шухевич, саме історія його життя й сьогодні підтримує войовничий дух українців.
Ця книжка цінна насамперед тим, що вона документальна й охоплює період від 1920 до 1939 року – «час, коли із хлопця Ромчика, який гарно грав на фортепіано, співав і займався дуже багатьма видами спорту, формувався генерал української армії». У видання ввійшло 73 документи з різних архівних джерел, які здебільшого висвітлюють життя і діяльність Романа Шухевича у період 1920-х років. Хоча є чимало цікавого про раніше життя і визвольну боротьбу.
– Постаттю Романа Шухевича цікавився давно. Та коли почав заглиблюватися, то побачив, що є деякі праці про 1940-і роки, коли Роман Шухевич провадив визвольну боротьбу в УПА, але про його діяльність у 1920-і роки інформації дуже мало. Я вже видавав невеличку брошуру про цей період його життя, вона була невеличким накладом і невдовзі розійшлася. У книзі «Роман Шухевич: спогади, документи, світлини» багато уваги приділив його навчанню, діяльності в організаціях, які боролись за Українську державу, УВО та ОУН. Більшість текстів опубліковано за матеріалами державних, громадських і приватних архівів та книгозбірень, частина – передруки з важкодоступних видань, – розповів Андрій Сова.
Стимулом підготувати якісно нове концептуальне видання стало й листування та спілкування з людьми, які знали Шухевича, серед них – Любомир Полюга, зв’язкова Ірина Савицька-Козак.
– Розумів, що писати наукову книгу ще зарано, тому обрав жанр документалістики – спогади, документи, світлини. Старався зібрати якомога більше, з того, що збережено, бо багато знищили, багато засекречено у спецархівах. Зрештою важко довелося діставати спогади, які публікували після смерті у Франції, Канаді, Аргентині. На це було декілька причин. Передусім ці видання виходили дуже малими накладами, інколи лише 50 примірників. Мені потрапило до рук видання, де навіть не було нумерації сторінок, мав також одне видання з іще нерозрізаними сторінками, – поділився тонкощами підготовки книги науковець.
Збір інформації, спогадів потребував чимало часу. Спершу, як розповів автор, написав передмову на понад сотню сторінок та потім, коли вдалося зібрати факти, фотографії, документи, вирішив відкласти її на наступне видання, бо й так книга вийшла на вісім сотень сторінок. Цікавим видання є й тим, що автор уклав словничок слів, які нині не так часто можна почути, але тоді ними послуговувався командувач наймогутнішої за духом армії світу.