Ірина Гринишин, студентка третього курсу ІГСН, – майбутній соціолог. Однак дівчина вирішила не обмежувати своє життя лише сидінням за підручниками і зовсім про це не шкодує. Їй вдається вміло поєднувати навчання і громадську активність. Про це Ірина розповідає читачам «Аудиторії» і радить їм також бути активними у громадському житті.

– Ірино, з чого все почалося?

– На першому курсі я думала лише про навчання. А вже на другому вирішила зголоситися волонтером на Форум видавців. Там я познайомилася з людьми з різних міст і зрозуміла, що якщо вони приїхали заради важливої справи, лише тому, що їм це подобається, пожертвували своїм часом, то й мені не треба сидіти на місці, адже у Львові є багато цікавих організацій, що потребують активних людей, які хочуть щось робити, розвиватися. Саме на Форумі я зрозуміла, що поза навчанням також можна реалізуватися в різних сферах, тому почала шукати організації, де залучають студентів, де цікаво можна себе реалізувати. Повідомляла їм про себе, слухала інформацію про них – і таким чином у нас відбувався взаємообмін.

– І врешті яку організацію Ти обрала?

– Почала з профбюро нашого інституту. Це для мене було дуже важливим кроком. Коли ми прийшли на перший курс, то нас познайомили з головою профбюро інституту. Але, відверто кажучи, тоді на це ніхто не звертав увагу, всі більше слухали про навчання, запам’ятовували корпуси, аудиторії, викладачів. Одного разу нам повідомили, що обиратимуть нового голову профбюро і на вибори повинні піти представники групи. Оскільки я була заступником старості, то взяла участь у цих виборах – і на тому все. А вже на другому курсі дізналася, що профбюро потребує оновлення, адже більшість у ньому – старшокурсники, які незабаром закінчать навчання і відійдуть. А хто їх замінить? І я вирішила долучитися.

– У чому полягає Твоя робота у профбюро?

– Я маю свою маленьку команду, очолюю туристичний відділ. Організувала поїздку до Болгарії. Також за цей рік вдалося провести кілька інститутських заходів, скажімо, поїздки в Карпати. Наразі я лише організовувала, сама не змогла ніде побувати, тому що маю обов’язки ще в кількох організаціях. Також я започаткувала і курую проект плетіння сітки для АТО. І вважаю його доволі вдалим.

– Але Ти не обмежуєшся у своїй активності лише Політехнікою.

– Від травня я є учасницею студради Львова, працюю там у благодійному відділі. Попри канікули, ми все ж працювали. Цього літа провели ярмарок, на якому продавали книги і власноруч спечені солодощі. Вилучені кошти передали на потреби воїнів, а те, що залишилося непродане з випічки, надіслали на фронт. Також брали участь у фестивалі вуличних видів спорту Yarych Street Fest, де популяризували здоровий спосіб життя й активний відпочинок. Там я була волонтером. Познайомилася з новими неординарними людьми. Також я належу до християнської спільноти при своєму парафіяльному храмі.

– А в роботі яких громадських організацій Ти береш участь?

– Я долучилася до Львівського молодіжного клубу, у якому молодь проводить активне життя. Ми прибираємо парки, висаджуємо дерева, проводимо спортивні заходи, останній, зокрема, був «Велопарк». Актуальні питання обговорюємо у дискусійному клубі, збираємо книжки для дітей із Маріуполя тощо. Завдяки участі у такій організації молода людина розширює свій світогляд, стає активною, їй не байдужі актуальні суспільні проблеми, а головне – вона розуміє, що від неї в цьому житті залежить багато. (До слова, нещодавно представники Львівського молодіжного клубу, аспіранти Політехніки Данило Цьвок і Микола Брич за активну громадську діяльність та популяризацію здорового способу життя серед молоді отримали почесні грамоти Міністерства молоді і спорту – ред.)

– Ірино, що Тобі дає участь у громадському житті?

– Пізнавати свої таланти, можливості. Також вчить відповідальності за свої вчинки і вчинки інших, бути організованою та самій вміти щось зорганізувати, працювати в команді.

– Що хочеш порадити цьогорічним першокурсникам?

– Не сидіти на місці, а намагатися себе розвивати, реалізовувати. І не обов’язково йти в якусь організацію – достатньо насамперед долучатися до заходів, які проводять у твоєму інституті. Я стикалася з такою проблемою, коли нема активістів, які долучилися б до важливої справи. Інколи достатньо просто прийти і подивитися, що роблять твої однокурсники, підтримати їх. А якщо є ідеї, то озвучувати їх і намагатися втілювати. І починати раджу відразу, бо потім навчання поглинає, ти втягуєшся в щоденну рутину і вже не хочеш розвиватися.