Львівська політехніка проводить набір на підготовчі курси

Княгиня Львівської політехніки: професора Христину Бурштинську нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня

30 грудня 2016, 16:45
Ярослава Величко, тижневик «Аудиторія»

З нагоди 200-річчя від дня заснування Національного університету «Львівська політехніка» Указом Президента України Петра Порошенка орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня нагороджено професора кафедри фотограмметрії та геоінформатики, голову університетської «Просвіти» Христину Бурштинську.

Офіційна довідка

1961 року закінчила факультет геодезії Львівського політехнічного інституту. 2003-го захистила докторську дисертацію на тему «Теоретичні та методологічні основи цифрового моделювання рельєфу за фотограмметричними та картометричними даними». Доктор технічних наук. Викладає курси: «Аерокосмічні знімальні системи», «Геоінформаційні системи та дистанційне зондування в задачах моніторингу», «Геоматика та дистанційні методи в дослідженні територій», «Фотограмметрія та дистанційне зондування».

Є автором підручника, співавтором чотирьох підручників та посібників, енциклопедичного геодезичного словника, трьох монографій. Опублікувала 180 наукових та науково-методичних праць, зокрема англійською, німецькою, польською, російською мовами. Під її керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій. Член спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій, експертної ради із архітектури, будівництва та геодезії МОН України.

Відмінник освіти України, Почесний геодезист України, нагороджена Почесною грамотою ВР України, Почесною грамотою Міністерства освіти і науки, член обласної ради Товариства «Просвіта».

Постать в інтер’єрі альма-матер

Її неможливо не помітити серед тисяч інших політехніків, які щодня поспішають у навчальні, наукові та інші підрозділи альма-матер. Величава постава, легка хода, бездоганний смак, лагідний погляд карих очей. Це ще неповний і тільки зовнішній портрет цієї непересічної особистості. Глибокими знаннями, мудрим, розважливим словом, вродженою шляхетністю, доброзичливістю і делікатністю вона давно і заслужено завоювала незаперечний авторитет і повагу студентів, колег, керівництва, широкої наукової і просвітянської громади університету, міста, країни.

Ініціатор й організатор поїздок славними місцями України, сценарист і модератор великих, резонансних і менших, камерних університетських заходів, які збирають повні зали політехніків і гостей університету. Її доповіді і виступи до ювілеїв Шевченка, Франка, Лесі Українки та інших геніїв української і світової науки і культури, пересипані перлами цитат класиків і власними афоризмами, глибокими роздумами, алегоріями й аналогіями, западають у серця й душі слухачів, а опубліковані в газеті статті користуються попитом численних читачів.

До її думки прислухаються як студенти, так і керівництво інституту й університету, обласна рада «Просвіти», без її участі не обходиться обговорення найважливіших подій в Політехніці.

Штрихи до портрету

Вперше про Христину Бурштинську я почула десь у 70-х роках минулого століття від тодішнього аспіранта-геодезиста Сашка Дрбала (нині науковця, який живе і працює в Празі). Він із подивом розповідав, що у них на факультеті є така викладачка, яка може годинами декламувати поетичні твори українських класиків, а «Кобзар» знає напам’ять ледь не весь.

Доля звела мене з нею наприкінці 80-х років у Товаристві української мови (нині «Просвіта»). Христина Василівна разом з іншими ентузіастами спричинилася до створення і реалізації програми впровадження української мови в навчальний процес і документацію геть зрусифікованого тоді інституту, а відколи очолила Товариство – політехніки іншого голову вже й не уявляють.

Коли на перших у Політехніці демократичних виборах ректора переміг світлої пам’яті Юрій Рудавський, Христина Бурштинська привітала його і сказала, що підтримувала іншого кандидата, але погоджується з вибором колективу і буде новому ректорові надійною опорою задля розвитку альма-матер і утвердження Української держави. І слова дотримала, бо люди пізнаються справами своїми.

У рік, коли Україна відзначала 200-ліття Кобзаря, один студент висловився про те, що йому нецікавий Шевченко, чим викликав хвилю гніву й обурення на свою голову. А Христина Василівна тет-а-тет, ненав’язливо розповіла йому про роль Шевченка в історії України, прочитала кілька його поезій останніх років. Здивований юнак відверто визнав, що якби у нього в школі був такий учитель, як вона, то він перечитав би увесь «Кобзар» і ніколи не сказав би таких слів.

Про сокровенне

А тепер – бліц-інтерв’ю з нашою героїнею після церемонії вручення їй ордена.

– Христино Василівно, як Ви сприйняли цю високу нагороду?

– Не приховаю – втішилася, хоча щиро вважаю, що в Політехніці є багато достойних такої нагороди.

– Чому Ви з таким багажем гуманітарних знань і літературним хистом обрали фах геодезиста? Чи не шкодуєте?

– Це Доля. Я думаю, що вона була до мене ласкавою. Не уявляю собі життя без Львівської політехніки, без наших студентів, аспірантів, конференцій та диспутів, без мистецько-культурної атмосфери, що загалом стало основою мого життя. З надією і гордістю спостерігаю, скільки талановитої молоді навчається і працює в Політехніці, а додаткові вміння в нашій багатовекторній праці тільки допомагають.

– Чи є у Вашому житті таке, що Ви хотіли або могли зробити, але не зробили?

– Я виховувалася в дружній родині. Часто повертаюся в думках до отчого дому і бачу, як мама вранці запалює печі, відчуваю, як окутує нас від вранішньої стужі ковдрами і теплом своєї душі. Тепер, з висоти літ, своїм найріднішим: дідусеві, бабусі, татові, мамі – приносила б більше радісних хвилин.

– Яка подія або Ваша участь у ній залишили найяскравіше враження?

– Святкування 500-річчя козацтва в 1990 році, коли вже потужно піднімався український народ на боротьбу за свою державу. Незабутні картини: Запоріжжя, тисячі люду зі всіх регіонів України – Волині, Слобожанщини, Черкащини, Причорномор’я, Галичини... Море знамен, гербів, національних атрибутів. І захоплене: «Та ти поглянь, які хоругви!». Ця усвідомлена енергія нашої величі, історії, культури пропасти не могла і не пропаде. Україна як сильна держава утвердиться.

– Ви зі своїм надійним другом і чоловіком паном Мироном виховали доньку-музиканта Наталію, маєте зятя – композитора, лауреата Шевченківської премії Юрія Ланюка, внука – політолога Євгена і маленьку правнучку Вірусю. Як Вам вдається у такому насиченому науковому і громадському житті знаходити час і місце для родини, залишатися берегинею домашнього вогнища і завжди бути такою елегантною та енергійною?

– Любов – всеперемагаюча сила. Мої діти і внук живуть зараз окремо, але немає для мене більшої приємності, коли на свята, а то й без свят, вони всі збираються в нашому домі. Знаю, хто які страви любить, тож готую за їхніми смаками, а Мирон вносить гумористично-артистичний штрих у наше родинне коло.

– Ваші побажання на Новий рік для себе, Політехніки, України?

– Для себе – не втратити працездатності, для Політехніки – нових наукових здобутків, виграних грантів, публікацій у Scopus’ах, а для нашої України – нехай її землю і людей на ній освітлює високе мирне небо.

– Хай здійсняться Ваші мрії!