Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Директор ІМФН Університету Петро Каленюк – Почесний професор Львівської політехніки

27 лютого 2017, 13:00
Борис Козловський, прес-служба Львівської політехніки

Це звання директорові Інституту прикладної математики та фундаментальних наук Петру Івановичу Каленюку присвоєно нещодавно на засіданні Вченої ради Університету, перед його 70- річчям. Якщо математику називають королевою наук, то професор Петро Каленюк є особою наближеною до цієї королеви...

Одним епітетом охарактеризувати людину важко. Легше, звичайно, трьома словами. Саме так я просив сказати про Петра Івановича десятьох осіб, які його близько знають. Найчастіше прозвучали три епітети – порядний, інтелігентний, мудрий. Говорили про високий рівень освіченості. Як не як, він – випускник Московського державного університету імені Ломоносова. У ті, вже давні часи цей престижний ВНЗ збирав «вершки» з усього Радянського Союзу. Але освіченість не завжди йде поруч з інтелігентністю і порядністю. Можна закінчити кілька Оксфордів чи Кембриджів і бути далеким від справжньої інтелігентності та порядності.

Провів я опитування і серед працівників деканату та кафедри вищої математики, яку раніше очолював Петро Каленюк, а нині є її професором. З моїх спостережень, Петро Іванович говорить завжди спокійно, на низьких тонах. А чи трапляється таке, що підвищує голос на підлеглих, якщо ті того заслуговують? Усі відповіли одне і теж: «Ніколи». Коли я сказав про це Петру Івановичу, він з посмішкою прокоментував: «Деякі викладачі часом дозволяють собі кричати на студентів, на свої колег чи підлеглих, пояснюючи це своєю надто великою емоційністю. А я їм раджу, якщо ви такі емоційні, то поспілкуйтесь на таких тонах зі мною, проректорами чи ректором...».

У нас багато говорять про велике провалля між рівнем знань у сільській і міській школах. Це було завжди. Але є і чимало винятків. Доктор фізико-математичних наук Петро Каленюк – випускник сільської школи. Тоді це була одинадцятирічка у селі Шмирки Волочиського району на Хмельниччині. Закінчив школу із золотою медаллю.

Петре Івановичу, попри те, що Ваші батьки були простими колгоспниками, Вам, безперечно, передався вдалий набір копій генів саме для успішного вивчення точних наук. А яка роль у формуванні Вас як майбутнього відомого математика належала шкільному викладачеві математики?

– Скажу про останнього викладача математики у старшій школі Любов Гнатівну Крамар. Вона усіляко сприяла тому, щоб математика стала моїм захопленням на все життя. Від неї довідався, що є такий фаховий журнал для вчителів «Математика в школе». В цьому виданні я вперше побачив зміст вступних іспитів із математики у Московському державному університеті. Десь у 9–10 класі у нас був окремий предмет тригонометрія. Я той підручник прочитав і засвоїв за 10 днів. Щоб чимось мене зайняти, вчителька давала мені розв’язувати багато різних задач і часом довіряла самому провести урок з учнями. У 11-му класі я був такий наглий, що вважав: немає такої задачі, яку б я не міг розв’язати. Тоді ж прочитав товстенну книгу академіка Я.Б. Зельдовича «Вища математика для початківців».

Чи мріяли вступити саме у московський університет?

– Ні. Просто довідався з газети «Комсомольская правда», що у цьому університеті вступні іспити розпочинаються на початку липня, а не на початку серпня, як в усіх інших вузах. Значить буде час спробувати вступити ще кудись, якщо не вийде на мехмат у Москві?

Ви може згадати когось з корифеїв математики, які викладали у той час в університеті?

– Там було чимало корифеїв – Колмогоров, Алєксандров, Єфімов, Гнєденко, Манін, Арнольд... Згадаю лише колишнього киянина, талановитого вченого і педагога Георгія Євгеновича Шилова. Його фактично вижили заздрісники з Київського університету. Подібні випадки були непоодинокими. Георгій Євгенович читав нам курс математичного аналізу, куди входив і функціональний аналіз. Усі свої блискучі лекції він видавав окремими книжками. Математика – три томи, лінійна алгебра – один том. Коли мене щось запитували незрозуміле з цих предметів, я відсилав до книг Шилова. Керівником моїх курсових і дипломної роботи, тож першим науковим вчителем, був Анатолій Гордійович Костюченко, учень Шилова, випускник Київського університету.

Ви, очевидно мешкали у гуртожитку. Хто були Вашими сусідами по кімнаті?

– Був один випускник фізико-математичної школи при МДУ, один киргиз і один монгол. До речі, усі союзні республіки мали свої квоти на вступ до цього університету. Іспити вона складали у себе. Мої друзі – і киргиз, і монгол – не витримали високих вимог до навчання, до того ж в обох додалися проблеми зі здоров’ям, як наслідок – вони університет не закінчили.

Чи була якась напруга між студентами на міжнаціональному ґрунті?

– Я такого не спостерігав. Жили ми дружно, допомагали один одному. Були студенти з України. Вони мали своє земляцтво, спілкувалися між собою українською мовою. Не було ані хохлів, ані кацапів...

Чи був розподіл випускників на роботу після завершення навчання?

– Не був для тих, кого рекомендували до вступу в аспірантуру, якщо говорити саме про цей московський університет. «Вербувальники» вечорами приходили у гуртожитки, де жили п’ятикурсники, і пропонували різні місця праці. Але запитували у студентів, чи мають рекомендацію до вступу в аспірантуру. Якщо випускник мав таку рекомендацію, йому казали «до побачення!».

А у Вас була рекомендація на вступ до аспірантури?

– Була. Саме до професора Костюченка. Більше того, мені не хотіли віддати документи, щоб я не міг вступити до аспірантури в іншому місті. Кілька днів поспіль мені казали з лагідною посмішкою: «Петя, приходите завтра (у цьому університеті студентів часто називали по імені)». Я не міг продовжувати навчання у Москві, бо на п’ятому курсі одружився на львів’янці. У Львові вже після призначеного терміну вступу до аспірантури мене благословив до подальшого шляху в науку академік Ярослав Підстригач, який пізніше заснував і очолив Інститут прикладних проблем механіки і математики АН УРСР (тепер його імені!).

Починав я навчання в аспірантурі Фізико-механічного інституту АН УРСР. Моїм науковим керівником був видатний математик Віталій Якович Скоробагатько. Він був людиною безмежно відданою математичній науці. З його ініціативи тільки у Будинку вчених два рази на тиждень відбувалися наукові семінари. За словами Віталія Яковича, скасувати семінар можна буде лише за якихось надзвичайних ситуацій. Скажімо, почалася, не дай Боже, війна, і Будинок вчених розбомбили.. Працював я у різних наукових установах, а з 1993 року очолив кафедру обчислювальної математики і програмування, з квітня 2008 року до серпня 2015 року – кафедру вищої математики.

Ні для кого не секрет, що до ВНЗ приходять випускники шкіл з дуже слабкими знаннями математики, попри те, що складають ЗНО, окрім студентів коледжів. Це проблема не лише нашої школи. Ще президент США Клінтон ініціював прийняття державної програми підвищення рівня викладання математики у школах...

– Я вам скажу більше. Ця проблема хвилювала американців ще тоді, коли Радянський Союз 4 жовтня 1957 року запустив у космос штучний супутник Землі, випередивши США. Державні інституції Америки пояснили це відставанням від Радянського Союзу у рівні математичної освіти і науки, зокрема, у математичному моделюванні. У мене досі зберігається переклад статті з престижного журналу Американського Математичного Товариства за 1966 рік з цієї проблематики.

Можливо, мало хто знає, що Ви займалися... репетиторством, і серед Ваших учнів був майбутній проректор доцент Роман Корж. Він думав вступати в інший ВНЗ, але Вам вдалося так захопити його математикою, що і мама Романа Орестовича була подивована цим захопленням.

– Це був не єдиний мій учень. Віталій Якович Скоробагатько якось сказав своїм колегам: «Підшукайте Петрові кількох учнів, він молодий аспірант, йому треба сім’ю годувати...». До репетиторства я ставився дуже відповідально. Коли ще вчився у Москві, деякі студенти підробляли репетиторством. А мені на це було шкода часу. Думаю, краще якусь нову книгу зі свого фаху прочитаю, аби знати більше, аніж знають інші.

Пригадую, що кілька років тому у нашому університеті тривала дискусія з приводу того, хто має читати курс вищої математики для студентів різних напрямів навчання – будівельників, радіотехніків, енергетиків, механіків. Лунали пропозиції, щоб читали такі курси люди, які добре знають математику і специфіку тієї чи іншої спеціальності.

– Математика є цілісною наукою і не існує окремо будівельної чи радіотехнічної математики. Інша річ, що керівники кафедр мали би нам підказати, на що робити особливі акценти. Колись у Франковому університеті працював першим проректором Омелян Бобик. Потім завідував кафедрою математики і комп’ютерних технологій у Львівському інституті банківської справи. Він мені розповідав, що і там йому скаржилися, що у них читають якусь не таку математику. Він попросив своїх колег, щоб ті написали, що і як їм слід викладати. Минуло чимало часу, ніхто нічого не подав. Зрештою, Омеляну Івановичу сказали: «Відчепіться від нас, ви все добре читаєте, нас усе влаштовує!».

З приємністю дізнався, що Ваш добрий приятель професор Орест Лозинський, який з групою співавторів видав дуже потрібний студентам навчальний посібник, у передньому слові подякував Вам за наукові консультації.

– Я завжди готовий допомогти будь-яким науковцям, яким потрібна математична консультація чи порада.

Здавалось би, у математиці відкрито вже усі закони, теореми. Зайшов на сайт Вашої кафедри і побачив, яке розмаїття тем розробляють науковці. А де основна ніша Вашої кафедри, що є найголовнішим у фундаментальних і прикладних наукових працях?

– Це, насамперед, аналітичні та числові методи дослідження фізико-механічних полів, процесів, кооперативних та структурних явищ у твердих тілах і рідинах. Це також дослідження крайових задач математичної фізики, теорії функцій та функціонального аналізу. Вивчаємо сучасні проблеми та теоретичні моделі в лінійних та диференціальних алгебрах. У нас доволі потужна алгебраїчна школа. Успішно розвиваються наукові напрями з математичного аналізу. На кафедрі вищої математики нині творчо працюють 10 професорів і 35 доцентів.

Особисте запитання: Ваша дружина теж математик?

– Ні , вона за освітою енергетик, працювала енергетиком-економістом.

– Кандидат чи доктор наук?

– Працювала звичайним інженером. Ми вирішили, що в родині вистачить одного науковця. А от старша онука (у мене їх четверо) закінчила у Дубліні Трініті-коледж і вступила на магістерку в Кембриджський університет. Вивчає комп’ютерну біологію, що дає їй змогу поєднати свою шкільну мрію про медицину з математикою.

– Більшість наших викладачів стверджують, що найкраще відпочивають «на фазенді», на городі...

– Маю трохи більше чотирьох сотиків землі, де розміщена примітивна будівельна будка. Але свій город я здав в оренду дружині...