Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Фахівці Університету і їхні зарубіжні колеги впевнені, що село Підгірці може стати привабливою місциною для туристів

29 березня 2017, 11:51
Борис Козловський, прес-служба Львівської політехніки

Днями у Національному університеті «Львівська політехніка» відбулася міжнародна науково-практична конференція «Збереження та ревалоризація пам’яток села Підгірці. Відтворення втраченої дерев’яної церкви св. Михайла».

Нагадаємо, що поняття «ревалоризація» означає процес переоцінки цінності будь-якого об’єкта, що стало одним із популярних способів використання і переосмислення історичної, культурної та інших видів спадщини у постійно мінливому суспільстві.

Якщо ви не були у селі Підгірці Бродівського району на Львівщині, то багато втратили. Насамперед вас зачарує і приголомшить своєю красою і величчю тутешній палац – пам’ятка архітектури пізнього Ренесансу. Ця архітектурна перлина зведена у 1635–1640 роках під керівництвом архітектора Андреа дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Cтаніслава Конецпольського. Масштабна споруда є одним з найкращих зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Останніми роками дещо зроблено для порятунку цієї унікального рукотворного творіння. Але для реконструкції палацу потрібні величезні кошти. Тому громадськість, архітектурна спільнота постійно апелюють до влади усіх рівнів, вітчизняних і зарубіжних інституцій, меценатів.

Але не замком єдиним славне це село. Перлина дерев’яної архітектури – церква святого Михайла – була втрачена у пожежі. Від неї залишився лише фундамент у вигляді хреста. Велику цінність становлять стародавній костел, так званий Гетьманський заїзд, паркова зона, кладовище, увесь довколишній мальовничий ландшафт.

До проведення конференції долучилися чимало організацій. Мотором цього непересічного науково-практичного зібрання, за словами директора Інституту архітектури професора Богдана Черкеса, стала доцент кафедри дизайну та основ архітектури Ореста Ремешило-Рибчинська. Підгірці – це велика частка її життя, думок і душевних устремлінь, починаючи ще від дипломної роботи, пов’язаної із спадщиною цього села – стародавнього Пліснеська. Впродовж 1996–2016 років вона ініціювала і провела літні експедиції, де разом із вітчизняними та закордонними колегами (зокрема, з Віденського технічного університету) та студентами з України, Австрії, Польщі здійснила науково-пошукові роботи: культурологічні проходи, архітектурні обміри замкового ансамблю, палацу, костелу дерев’яної церкви, Гетьманського заїзду, кладовищ, дендрологічні дослідження та паркову археологію.

У перший день конференції у вестибюлі головного корпусу Університету було урочисто відкрито виставку, на якій представлено результати багаторічних досліджень і обмірів, фактично уся архітектурна і археологічна спадщина Підгірців. У цей же день господарі разом з гостями виїхали у Підгірці, щоб на власні очі побачити, у якому стані перебувають усе це історичне надбання.

Гарний заспів до зацікавленої розмови на конференції про долю архітектурних і археологічних пам’яток зробила поетичним рядком Ореста Ремешило-Рибчинська:

Майнув крилом столітній ворон
Над сущим Плесняви вогнем,
Який жевріє у легендах
Та в піснях монахів з отцем...
Їх лихоліття не зламало,
Лиш віру в правду захитало...
То ж хай горить вогонь Плесняви,
Зазнають ще Підгірці слави!

Проректор з наукової роботи Львівської політехніки професор Наталія Чухрай зазначила, що архітектурно-історична спадщина – це велика цінність не лише Львівщини та України, а й Європи і всього світу.

Директор Інституту архітектури Університету професор Богдан Черкес зазначив, що ця міжнародна конференція має три складові – практичну, фінансову і наукову. Його найбільше цікавить остання складова:

– Довкола Підгірців крутиться багато людей, але майже нічого не написано. Згадуються слова одного московського професора, який казав: «Вічне, яке не описано, не є вічним». Я б перефразував: «Вічне, яке не описане англійською мовою, не є вічним». Ми з проректором Наталією Іванівною Чухрай готові надати авторам платформу, англомовний журнал для публікації статей за матеріалами цієї конференції.

Думками щодо подальшої долі архітектурно-археологічної спадщини села Підгірці поділилися директор Національної галереї мистецтв імені Б. Возницького Тарас Возняк, професор Марина Доерінг-Вільямс – директор Інституту історії архітектури і археології Віденського технічного університету, архітектор Герхард Гаузер, доктор Антон Кралер з університету Інсбрука – фахівець з інженерії дерев’яних споруд. Він, до речі, коли подивився на дерев’яну архітектуру у Шевченківському гаї міста Львова, був просто у захваті від майстерності українських майстрів.

Під час «круглого столу» виступили доцент Володимир Лопатько з Харківського національного університету будівництва і архітектури, завідувач кафедри реставрації мистецької спадщини нашого університету Микола Бевз, доцент цієї кафедри Олег Рибчинський, директор громадського об’єднання «Шолом – Підгірці» Ігор Кавич, сільський голова Підгірців Надія Михайлищин, яку представила генеральний план розвитку села. У роботі конференції взяли участь і представники влади, зокрема в.о. директора департаменту Львівської облдержадміністрації Оксана Ткачук.

Учасники конференції висловили сердечну подяку директорові Українсько-Австрійського центру науки, освіти і культури пану Андреасу Віннігеру за матеріальну підтримку цього поважного науково-практичного заходу.

Після закінчення ми попросили доцента Оресту Ремешило-Рибчинську підсумувати все побачене і почуте на конференції:

– Ми ухвалили резолюцію конференції, яка зараз допрацьовується, зокрема, нашими зарубіжними партнерами. Учасники конференції дійшли висновку, що необхідно розробити документацію на затвердження охоронних зон ландшафту з нанесенням територій архітектурного та археологічного комплексів і продовжити подальші дослідження, провести експертизу існуючого Генерального плану розвитку села та надати рекомендації щодо його вдосконалення.

Учасники конференції вирішили також, що, крім згаданих пам’яток, до культурного ландшафту слід зарахувати й інші об’єкти, скажімо, церкву у селі Ніжні Підгірці, школу, збудовану ще у австрійський період. Є чимало пам’яток житлової архітектури, які також треба зберігати. Ставимо перед собою завдання не створювати ще один заповідник, а включити усі пам’ятки разом з Пліснецьком до складу Національного або Культурного парку, який би охоплював і архітектурні пам’ятки, і природні місця з відповідними границями ландшафту. В результаті створення такого парку варто було б почати інтенсивно пропагувати і розвивати особливий туризм. Не такий, який зараз можемо спостерігати. Приїхав автобус, з нього «висипалось» 30–50 туристів, побігли до замку, там сфотографувалися чи зробили селфі – й назад. Слід практикувати туризм родинний – екологічний чи «зелений». Думаю, знайдуться люди, охочі пожити у патріархальній атмосфері. Для цього треба зберегти і примножувати фермерські господарства.

Дуже важливо, що ми предметно обговорили проблему відновлення церкви св. Михайла. Це не лише устремління архітекторів, а й бажання мешканців Підгірців. Вирішили, що наша резолюція, підписана також і нашими міжнародними партнерами, буде скерована до органів влади, пам’яткоохоронних інституцій усіх рівнів, до ЮНЕСКО з тим, щоб отримати дозвіл на відтворення пам’ятки cакрального мистецтва.

Я чудово розумію, що ця поважна конференція не вирішить усіх проблем спадщини Підгірців разом зі стародавнім городищем Пліснеськом, але, як кажуть, вода камінь точить. Я відчула прагнення усіх учасників конференції продовжувати невтомну працю у цьому напрямі.