Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Імператор Франц І, який пришвидшив розвиток освіти в Галичині

25 січня 2017, 12:20
Борис Козловський, прес-служба Львівської політехніки

Автор публікації пригадує, як у перші повоєнні роки старожили Львова порівнювали рівень життя за «других совітів» з тим, що було колись. Мовляв, за Польщі жилося значно краще, але незрівнянно краще – за Австрії. Чимало львів’ян згадували добрим словом цісаря Австро-Угорської імперії Франца Йосифа І. Це був останній імператор з династії Габсбургів, правив імперією 68 років – від 1848 року, коли в Європі розпочалася «Весна народів», і до своєї смерті у 1916 року. Імперія пережила його лише на два роки... Але мова сьогодні піде не про останнього цісаря, а про одного з його попередників Франца І.

У львівських політехніків – особливий пієтет до цієї історичної постаті. Нещодавно з ініціативи Асоціації випускників Університету переглянуто дату заснування Львівської політехніки. Біографію вищого навчального закладу вирішили відраховувати не з 1844 року (часу заснування у Львові Технічної академії), а з 1816 року, коли Франц І видав декрет про заснування Цісарсько-королівської реальної школи – колиски нинішньої Політехніки. З нагоди 200-річчя Університету у вестибюлі головного корпусу відкрито меморіальну таблицю із згадкою про таку важливу подію в історії професійної і технічної освіти у Галичині. Її автори – народний художник України Ярослав Скакун і директор Інституту архітектури Львівської політехніки професор Богдан Черкес.

Богдан Черкас – один із тих політехніків, які найбільше знають про постать Франца І. Він доволі часто буває у Відні, викладає у місцевому технічному університеті.

– Нещодавно, – розповідає Богдан Степанович, – у палаці Шенбрунна, де містилася резиденція австрійських цісарів, відкрилася надзвичайно цікава виставка, присвячена останньому імператору Францу Йосифу І. Саме він стверджував, що Франц І був для нього зразком керівництва імперією. Коли у Леопольда ІІ народився син, майбутній цісар Франц І, Марія Терезія була на виставі. Отримавши радісну звістку, бабуся скочила з місця і вигукнула: «Нарешті онук! Нарешті онук!», тобто спадкоємець престолу.

Народився Франц І у Флоренції 12 лютого 1768 року. Правив імперією до 2 березня 1835 року, коли помер від запалення легенів. У віці 16 років дядько Франца Йосиф ІІ, який не мав дітей, забрав юнака до Відня, щоб готувати майбутнього імператора. Хоча Йосиф ІІ як солдат не був у захопленні від свого племінника, худенького, надто інтелігентного, який не надавався на роль воїна і полководця, тому скаржився, що йому дуже тяжко виховати з Франца імператора. Але це сталося. 1804 року Франц І проголошує Австрійську монархію, а 1806 року ліквідовує Священну Римську імперію німецької нації, бо вона вже дихала на ладан, знесилена наполеонівськими війнами.

Повна назва титулу Франца І звучала доволі помпезно: «Ласкою Божою обраний Римський імператор, довічний Август, спадковий імператор Австрії». Його девізом були слова: «Справедливість – фундамент імперії». Це гасло було на воротах при в’їзді до Відня. Народ його любив, бо він забезпечив на певний час мир і спокій в країні, перемігши Наполеона і скликавши у 1814–1815 роках відомий Віденський конгрес

Франці І розумів, що не тільки політикою і геополітикою повинні жити його піддані. Оскільки майбутній імператор народився у Флоренції (столиці Ренесансу), він кохався у мистецтві. Мав ідею створити у Відні художній і природознавчий музеї. Останній був створений значно пізніше, але основу його колекції склали особисті збірки каміння, метеликів, гербарії імператора. Якщо подивимося на програму заснованої ним Реальної школи, то побачимо, що у ній було три типи рисунка. Це технічне креслення, архітектурне креслення і рисунок рослин. У рослинах він бачив основу життя. Зазначу також, що випускники Львівської реальної школи мали право вступати до Віденського технічного університету. 1994 року Львівська політехніка відновила співпрацю з Віденським технічним університетом, зокрема в галузі архітектури. Наші студенти з радістю проходять практику і поглиблюють свої знання у Відні, у цій справжній перлині світової архітектури. Ми не відкриваємо для себе Європу, ми повертаємося до неї...

Додати штрихи до політичного портрета Франца І я попросив відомого львівського науковця, доктора історичних наук, професора Франкового університету Михайла Кріля, який тривалий час займався історією Австрійської і Австро-Угорської імперії. Він, зокрема, сказав:

– Львівські політехніки закарбували на меморіальній таблиці постать Франца І як засновника Реальної школи – колиски Політехнічного університету. Але не слід забувати, що саме Франц І відновив 1817 року у Львові університет, який 12 років по тому був понижений до рівня ліцею. Відновлений університет носив ім’я Франца. Перед тим, як говорити про самого Франца, я б згадав той фундамент, який заклали його попередники. Маю на увазі, насамперед, Марію Терезію, бабцю Франца, та її сина Йосифа ІІ. За словами Івана Франка, вони «вивели Австрію з епохи середньовіччя». Ці державні діячі дотримувалися доктрини «освіченого абсолютизму». Суть її полягала у тому, що необмежена влада мала поєднуватися з турботою про благо народу, всебічний розвиток суспільства. Панщину було обмежено трьома днями на тиждень, Йосиф ІІ скасував особисту залежність селян від поміщиків. Школи стали державними (обов’язковою була початкова освіта). У Австрії і провінціях, які входили до імперії, побільшало освічених людей, прискорився розвиток науки і техніки. Франц І проводив внутрішню і зовнішню політику залежно від свого бачення ситуації у країні і Європі, від військових і родинних союзів, але добре зерно, посіяне його попередниками, продовжувало давати добрі сходи.

Розкажіть коротенько про Віденський конгрес 1814–1815 років і роль самого Франца І у цій історичній події.

– На цьому конгресі держави, які перемогли Наполеона, вирішили перекроїти карту Європи, встановити свої сфери впливу. На початку вересня 1814 року почалося, як казали сучасники, «велике переселення до Відня». До столиці Австрії прибули представники понад 20 країн. Для монархів і послів влаштовували бали, спектаклі, полювання. Австрійці це вміли робити розкішно. Фактично усі справи на Віденському конгресі вирішував «комітет чотирьох» із представників країн-переможниць – Англії, Росії, Австрії та Пруссії. Господар зібрання Франц І у справи конгресу практично не втручався. Розв’язання усіх проблем він поклав на свого канцлера Меттерніха, який був на конгресі одним з головних диригентів. Це була людина талановита, енергійна.

– Кажуть, що Віденський конгрес забезпечив Європі мир на ціле ХІХ століття...

– Це не зовсім так. Був лише перепочинок від спустошливих воєн. 1848 рік – революції, що відомі як «Весна народів», 1853–1856 роки – Кримська війна, далі Франко-Прусська війна 1870–1871 років. Та чи варто продовжувати цей перелік?

– Повертаючись до постаті Франца І, маємо важливе питання популярності його у народі. Що було позитивом, окрім того Конгресу, що приніс країні мир?

– Франц І прагнув до того, щоб його вважали доброю людиною, яка турбується про підданих. У спілкуванні з людьми набував вигляду патріархальної простоти. Володіючи багатьма мовами, він охоче спілкувався з простими людьми народною віденською говіркою. Саме за Франца І було видано указ про те, що кожен державний службовець повинен спілкуватися тією мовою, якою до нього звернувся відвідувач. У Галичині такий урядовець повинен був порозумітися принаймні німецькою, польською, тогочасною українською і єврейською мовами. Не дивно, що тут було так багато чиновників зі слов’ян, до прикладу з Чехії, Хорватії, тих же поляків. Їм легше було порозумітися з місцевим населенням, ніж якомусь німцю чи австрійцю. Державною релігією на той час була римо-католицька, але в імперії намагалися забезпечити рівність усіх конфесій. Нагадаю, що 1774 року було замінено назву Уніатська церква на Греко-католицька, а Марія Терезія заснувала у Відні семінарію для підготовки греко-католицького духовенства.

– Мої знайомі, які бували у Відні, розповідали про велику законослухняність австрійців, про повагу до поліції. Очевидно, це ще з часів Франца І, який був прихильником твердого порядку, «залізної дисципліни» у країні...

– Маєте рацію. 1784 року Франц І утворив у Відні державну поліцію. Через два роки в головних містах Австрії виникли регіональні поліційні установи, зокрема й у Львові. В цей період поліція поділялася на поліцію безпеки, шляхову, пожежну, санітарну, торгову, контролюючи таким чином все життя країни. У Львові на теперішній площі Григоренка було зведено для поліції споруду, у якій перебуває зараз обласне управління поліції.

В Інтернеті зовсім обмаль інформації про особисте життя Франці І. Що вам відомо?

– Я спеціально не вивчав біографії цього імператора. Знаю, що він мав чотирьох дружин. Про його амурні справи нічого невідомо. Схоже на те, що він любив усіх своїх дружин. Хоча у династії Габсбургів шлюби укладалися не з великої любові, а з розрахунку. Імператори не мали права розлучатися. Перша і друга дружина померли під час народження дітей. Третя померла від туберкульозу. У шлюбі з другою і третьою дружинами мав одинадцять дітей, у тому числі четверо синів. Четверта дружина пережила свого чоловіка. Імператор мусив піти на приниження заради миру і спокою – видав за свого найзапеклішого ворога Наполеона І свою доньку Марію-Луїзу.

Коли у Львівській політехніці відкривали меморіальну таблицю Францу І, дехто висловлював сумнів щодо доцільності такого пошанування...

– Я не ідеалізую ні Австрійську імперію, ні постать Франца І. Усі імперії рано чи пізно розпадаються. Але імперії бувають різними. Не до порівняння, скажімо, імперія династії Романових у Росії. Династія Габсбургів прагнула до того, щоб їхня імперія мала «людське обличчя».