Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Молодший науковий співробітник ІЕСК Володимир Климко: треба виходити із зони комфорту

4 жовтня 2017, 08:51
Тетяна Пасович, тижневик «Аудиторія»

Ще влітку до редакції завітав Володимир Климко (на світлині – з послом США в Україні) – молодший науковий співробітник ІЕСК (кафедра електроприводу та комп’ютеризованих електромеханічних систем) і розповів, що збирається на наукове стажування до Америки: він зміг вибороти стипендію Фулбрайта.

Перемога – із третьої спроби

Прикметно, що в березні під час презентації в Політехніці програми імені Фулбрайта журналістка «Аудиторії» серед усіх зацікавлених узяла коментар саме у Володимира, який уже двічі доходив до фіналу конкурсу. І ось третя спроба виявилася вдалою – молодий науковець отримав запрошення на 9-місячне стажування в університеті штату Массачусетс.

Спонсорована урядом США програма наукових обмінів Фулбрайта, заснована з ініціативи сенатора від штату Арканзас Джеймса Вільяма Фулбрайта 1946 року, діє в Україні від 1992 року. Відтоді понад тисячу українців стажувались у США (студенти, науковці).

Герой нашої публікації брав участь у конкурсі на стипендію для молодих викладачів та дослідників Fulbright Faculty Development Program.

– Процес відбору кандидатів триває довго – близько року, – розповідає через Скайп Володимир Климко. – Треба заповнити заявку, аплікацію, надіслати два есе, мотиваційні листи, резюме, список публікацій, наукові досягнення, рекомендаційні листи (від трьох людей, із якими ви працювали) – вся ця інформація має бути англійською. Далі всі документи з Києва пересилають до США. Там комісія розглядає всі ці аплікації. Частину їх відсіюють. Те, що залишилося, повертається в Україну. Тут наукова рада з українських і американських представників провадить співбесіду з претендентами. За її результатами, до участі у програмі рекомендують близько 20 учасників. Але стажуватися поїдуть тільки ті, хто одержить підтвердження на фінансування. Мене, наприклад, відібрали у грудні. Я склав Toefl (англійська мова). І аж у травні отримав відповідь, що точно їду.

Ще 2015 року я знайшов університети, які досліджують суміжну тематику (тобто вітрову енергетику), відіслав до них близько 20 листів, лише один науковець відгукнувся (проф. Matthew A. Lackner, університет Массачусетса), сказав, що якщо я виграю цю стипендію Фулбрайта, то вони мене приймуть, скеровуватимуть, підказуватимуть, куди рухатися.

Привіт, Америко!

Улітку Володимир поїхав до Портленда (штат Орегон) на 6 тижнів – брав участь у програмі, яка потрібна тим, хто хоче підвищити свій рівень з англійської. Був там один із Європи, інші були з Азії, Африки, Центральної та Південної Америки. Від кінця серпня науковець стажується в університеті Массачусетса.

– Я приїхав сюди з певними ідеями. Вони виникли під час роботи над кандидатською дисертацією під керівництвом Ігоря Щура (кафедра електромехатроніки та комп’ютеризованих електромеханічних систем). До речі, я дуже вдячний Ігорю Зеноновичу, оскільки саме він навчив мене працювати в науці, – наголошує співрозмовник. – Тут я маю двох менторів, які мене наставляють і консультують. Один із них Matthew спеціалізується на вітровій енергетиці, а другий – David Schmidt – гуру обчислювальної гідрогазодинаміки. Щотижня ми зустрічаємося, я маю прозвітувати, що зробив за попередній тиждень. Наразі ми ще не вибрали остаточного варіанту мого проекту. Це буде або контробертова вітрова установка з вертикальною віссю обертання, або плаваюча вітрова установка з вертикальною віссю обертання. Моє завдання зараз – підготувати геометрію вітрової установки, яку буду досліджувати, пізніше протестувати цю установку за допомогою методів обчислювальної гідрогазодинаміки. Після того треба виготовити модель вітряка та протестувати його в аеродинамічній трубі. Для роботи з геометрією установки та оцінки її енергетичних властивостей я використовую спеціальне програмно-моделювальне середовище. Тут моїми найкращими друзями стали фізика, математика, програмування. Отже, я приходжу в лабораторію о 8.30, сідаю за комп’ютер і працюю приблизно до 20.00. Кілька годин у суботу й неділю теж присвячую роботі. В лабораторії не нудно, крім мене, тут ще працюють чотири індуси та п’ять американців.

– Чому я подавався на цю програму? – продовжує Володимир. – Бо у нас у Політехніці не було можливостей зробити такі дослідження, як тут, скажімо, провести 3D математичні моделювання досліджуваної вітрової установки. До прикладу, на комп’ютері, на якому я зараз працюю, є 16 ядер. Але навіть на ньому процес моделювання може зайняти кілька днів або й тижнів – усе залежить від кількості скінченних елементів, на які розбита геометрична модель, їхніх розмірів. Від якості сітки скінченних елементів залежить достовірність результатів. У цьому університеті я маю можливість дистанційно зв’язатися з суперкомп’ютером (він розташований у Сан-Дієго, штат Каліфорнія, називається Комета) – це 50 тисяч ядер! Віддалено зв’язавшись із Кометою, я проводжу свої розрахунки. Це заощаджує чимало часу. Хоча є черга, бо не я один використовую кластер для розрахунків.

Стажування за програмою Фулбрайта передбачає не тільки сидіння в лабораторії, навчання, це і спілкування, розповіді про Україну.

Ми і вони

Науковець ділиться враженнями від перебування в американському суспільстві:

– Тут не є просто: купа нових людей, чуже мовне середовище. Американці різні. Різниця між нами й ними: вони дуже конкурентні. Там студенти не можуть списувати один в одного, кожен за себе. Вони багато платять за навчання, відповідно хочуть отримати знання й досвід максимально. У нас ще колективізм присутній більше, у США – усі індивідуалісти.

Викладачі є теж різні. Я зараз відвідую лекцію (як вільний слухач) із механіки рідини, де викладач здобував освіту в Стенфордському та Принстонському університетах. Як правило, вони готові надавати консультації і допомагати студентам. Але тут дуже чіткий тайм-менеджмент: викладач може в якийсь момент сказати – вибач, маю іншу зустріч, вони намагаються бути пунктуальними. Для консультацій у викладачів є офісні години.

Для мене було дивно, що студенти приходять на заняття з їжею, запізнюються. Я сиджу – приходить студент, відкриває лоток із гарячою їжею, щойно приготованою, вона пахне, а він собі спокійно їсть. Або голосно сьорбає кока-колу. Одягаються в шорти, футболки. Викладачі теж не всі носять сорочки, дехто не заморочується: футболка, джинси. Головне – щоб було зручно.

Студенти на початку семестру вибирають курси для вивчення, викладачів. Домашнє завдання завантажують із сайту. Рідко хто видруковує на папері. Бібліотеки, якщо не помиляюся, працюють цілодобово. Усюди є комп’ютери, доступ до інтернету. Водночас навчання дуже дороге. Хто не має стипендії та заможних батьків, беруть кредити. Для мене це психологічно складно, що можна 10–20 років повертати борги за навчання.

Побут

У Портленді під час інтенсивної 6-тижневої програми нас забезпечували житлом (у гуртожитку) і триразовим харчуванням. Спортзал, басейн. Тут стипендія Фулбрайта передбачає, що за ці кошти я сам маю подбати про житло, харчування.

Знайти житло допоміг друг, який живе у США. Я мешкаю за півгодини ходи від університету. Але тут є автобуси, якими я можу користуватися безоплатно з університетським посвідченням. Я орендую кімнату у 80-літньої пані, вона дуже активна, щодня п’є вино, слухає музику, зранку робить руханку, їздить автом. Ще одну кімнату знімає афроамериканець.

Я сам купую продукти, готую якісь прості страви. Обід беру зі собою. Якби харчувався в їдальні, мені б не вистачило стипендії. Обід коштує 10–12 доларів. Заощадив на покупці ноутбука – узяв із дому свій. Одяг уже купую за свої гроші.

До речі, в Америці справді здебільшого не їдять гречки. Мій друг у Вашингтоні дав мені пачку гречки сюди. Коли я її зварив, на мене мої сусіди дивилися дуже здивовано: що це я таке темне їм? Куштувати відмовилися. Тут переважно їдять рис. Багато людей живуть на фаст-фуді.

В Америці насправді дуже багато бідних. У Портленді я бачив чимало безпритульних, що найбільше мене здивувало, молодих безпритульних. Люди живуть у трейлерах, багато хто жодного разу не був за межами штату. Америка різна.

Мій день нагадує армію: підйом, руханка, бігом поснідав, випив кави, цілий день у лабораторії, пообідав, увечері повернувся, пішов на пробіжку, поки ще тепло. І так щодня. Насправді американці постійно так живуть, вони бігають, як мурашки, це ж постійний стрес. Там час – це гроші.

Мрії здійснюються

Чому я тричі пробувався на Фулбрайта? Перший раз мені було просто цікаво. А потім уже поставив собі таку мету й уперто прагнув її досягти. Я хлопець із простої родини, моя мама вчителька, батько був пожежником (тепер він на пенсії). Але я зрозумів, що треба себе розвивати, поки є час і можливість, треба працювати.

Деколи я себе запитую: чи варто було це робити? Я мав кілька варіантів дуже доброї роботи з високою зарплатою й перспективами в Україні. Але я відмовлявся, бо мав іншу мету. І тепер, коли стільки всього нового, коли непросто в чужому середовищі (американці усміхаються, спілкуються, але тримають дистанцію), коли мусиш постійно щось опановувати, я вже думаю, чи зробив правильний вибір? Але тоді я собі нагадую: треба виходити зі своєї зони комфорту – тоді ти розвиватимешся. До слова, коли в Америці кажеш, що в тебе стипендія Фулбрайта – деякі люди кажуть, що для них за честь потиснути руку фулбрайтівцю.

Думаю, що подолаю всі перешкоди. У мене мета – не тільки отримати якісь результати в лабораторії, я би хотів повернутися в Україну й передати здобуті знання і вміння нашим викладачам і студентам, побудувати мости між нашим університетом і американським. Сподіваюся, колись будуть спільні проекти, взаємні стажування.