Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Наукова громадськість України і Польщі широко відзначила 125-річчя електротехнічної школи у Львівській політехніці

30 травня 2017, 17:39
Борис Козловський, прес-служба Львівської політехніки

Математику цілком справедливо називають королевою наук. У такому разі електротехніку можна назвати королевою багатьох видів інженерної техніки, зокрема радіотехніки.

Серед почесних гостей академії, присвяченої 125-річчю електротехнічної школи у Львові, був почесний професор Національного університету «Львівська політехніка» Богдан Мандзій. 1951 року він вступив на електротехнічний факультет Львівської політехніки, на фундаменті якого потім з’явився радіотехнічний факультет. Від нього почув такий жарт, який дуже близький до істини: «Електротехніка – це потужні струми і низькі частоти, а радіотехніка – слабкі струми, але високі частоти».

Відзначення 125-річчя Львівської електротехнічної школи від часу першої лекції у Львівській політехніці, яке відбувалося 25–26 травня, складалося з трьох частин: наукової конференції, ювілейної академії і відвідання Західноукраїнської підстанції з напругою 750 тисяч вольт поблизу містечка Ходорова.

З теплим вітальним словом до учасників конференції звернулася проректор з наукової роботи Університету професор Наталія Чухрай. Вона відзначила, що ця урочистість є органічним продовженням відзначення 200-річчя Львівської політехніки, адже електротехніка дала потужний поштовх для розвитку багатьох інженерних дисциплін. Досить сказати, що сьогодні дисципліну «Електротехніка», окрім Інституту енергетики і систем керування, вивчають ще 1500 студентів з інших інститутів технічного спрямування. Проректор висловила впевненість у тому, що така увага до цієї ювілейної дати додасть колективу ІЕСК новий заряд енергії та завзяття у нових звершеннях – освітніх і наукових.

Не будемо називати тем усіх наукових доповідей, адже порушено складні специфічні науково-технічні проблеми. Але вже з назв деяких колективних доповідей можна зробити висновок: вони стосувалися не лише фундаментальних, а й прикладних досліджень, зокрема щодо прогнозування енергоспоживання об’єктів електроенергетичних систем, живлення дугових сталеплавильних печей тощо.

Вагомий внесок у розвиток електрометалургії зробив доктор технічних наук, колишній директор інституту енергетики і систем керування професор Орест Лозинський. Він займається цією проблематикою впродовж десятків років, свого часу мав чимало практичних впроваджень на металургійних підприємствах колишнього Радянського Союзу.

Як журналіст, я почерпнув цікаву інформацію з доповіді І. Біляковського «Вентильний двигун для електроприводу канатного витягу». Виписав зі слайдів, що перші підвісні канатні дороги із сталевого дроту з’явилися 1834 року в Альпах. Нині в Австрії діє майже 2 тисячі канатних доріг для туристів-лижників. 1894 року в час роботи Крайової виставки у Львові у Стрийському парку функціонувала канатна дорога протяжністю 200 метрів. Ще й досі тривають дискусії щодо облаштування канатної дороги на Високий Замок.

До підготовки наукової конференції та ювілейної академії було залучено весь колектив Інституту енергетики і систем керування під керівництвом його директора, доктора технічних наук професора Андрія Лозинського. Велика частка організаційної роботи випала на долю голови оргкомітету, завідувача кафедри теоретичної та загальної електротехніки професора Петра Стахіва. Сама назва кафедри зобов’язує. До речі, він займає кабінет, у якому від 1923 до 1945 року працював один із засновників електротехнічної школи Станіслав Фризе. Збереглося унікальне бюрко видатного вченого, а також оригінали його праць. Багато було охочих придбати цей раритет. Але в інституті вирішили, що цей столик – безцінний скарб з історії науки.

Учнем Станіслава Фризе був відомий вчений-електротехнік Микола Максимович, а Петро Григорович – учень Миколи Григоровича. Така тяглість поколінь електротехнічної школи. До речі, за редакцією Петра Стахіва до ювілейної дати у видавництві Львівської політехніки вийшла гарно ілюстрована збірка статей «Витоки та розвиток електротехнічної освіти і науки у Львівській політехніці», авторами якої стали завідувачі усіх кафедр інституту. Зрозуміло, що найповніше описано історію та сьогодення кафедри теоретичної та загальної електротехніки. У статті названі за хронологією всі завідувачі цієї кафедри: Роман Дзеслєвський (1891–1924) (зараз вирішують питання про встановлення на території кафедри меморіальної таблиці), Станіслав Фризе (1925–1941), Олександр Харкевич (1946–1948), Георгій Пухов (1948–1950), Микола Максимович (1950–1963), Серафим Кірпатовський (1964–1975), Олександр Шегедин (1975–1986), Володимир Перхач (1986–1996), Петро Стахів (1996 – дотепер).

Ця кафедра і в наш час має солідний науковий доробок. Згадаємо лише той факт, що нещодавно Вчена рада Університету одноголосно ухвалила рішення про висунення на здобуття Державної премії України в галузі освіти комп’ютеризований навчально-методичний комплекс «Електротехніка та електроніка». В авторському колективі цієї міждисциплінарної праці – науковці-політехніки: професори Юрій Бобало, Богдан Мандзій, Наталія Шаховська, доцент Орест Гамола. Суть цього комплексу полягає у поєднанні в єдине ціле різних видів навчання – лекцій, лабораторних робіт, практичних занять. Максимально використано можливості комп’ютерів у навчальному процесі. Студент може самостійно перевірити рівень своїх знань. Комп’ютер генерує запитання різного рівня складності. На моніторі висвічується оцінка. Якщо студент чогось не знає, комп’ютер видасть підказку, знімаючи при цьому бали. Окрім того, може порадити прочитати такий-то розділ, таку-то сторінку підручника або «підтягнути» математику.

Як і наукова конференція, ювілейна академія відбулися в Актовій залі головного корпусу. Модератор ювілейної академії професор Андрій Лозинський у вступному слові навів цікаву статистику, яка засвідчує місце нашої електротехнічної школи у світовому рейтингу цієї галузі техніки. Щодо викладання дисципліни, то ми на сьомому місці (1887 рік) після університетів Франції, Німеччини, США, Чехії, Великобританії, ще одного університету США. А у створенні першої кафедри електротехніки в університетах світу ми посідаємо третє місце (1890 рік). Це після Німеччини і Великобританії. Перший електротехнічний факультет (1911 рік) у нас створено після трьох університетів Німеччини, США і Чехії. На 7 років Львівська політехніка у цьому сенсі випередила Московський електротехнічний університет.

Перше вітальне слово на ювілейній академії виголосив ректор Львівської політехніки професор Юрій Бобало:

– Читання лекцій з електротехніки у нашому університеті відбулося завдяки заснуванню і функціонуванню кафедр електротехнічного профілю і дякуючи людям, які своїм розумом і самовідданою працею створювали як саму науку про електротехніку, так і відповідні лабораторії і пристрої для поглибленого вивчення і розуміння її постулатів. Серед таких людей слід відзначити польських професорів Р. Дзеслєвського, С. Фризе, Г. Сокольницького, а також відомих українських вчених М. Максимовича, Б. Блажкевича, В. Перхача, Г. Денисенка. Введення у навчальні програми Львівської політехніки дисциплін електротехнічного спрямування було важливою подією, тому що наприкінці ХІХ століття електрика стала основою розвитку усіх галузей техніки, промисловості, транспорту, сільського господарства.

Без електрики не обійдеться і технічний прогрес у ХХІ столітті. Тому що людство ще не придумало способу виконання перетворення електричної енергії у механічну, і переважну більшість електричної енергії, яку виробляють у світі, споживають сучасні засоби виробництва і сучасні технології. Розуміючи таку важливу роль електротехніки у поступі людства, естафету розвитку електротехнічної науки у Львівській політехніці та Україні гідно продовжують теперішні колективи кафедр Інституту енергетики і систем керування.

Бажаю учасникам ювілейних заходів успіхів у роботі, щастя, здоров’я, нових творчих досягнень.

Урочистості не обійшлися без нагород і відзнак. Почесними грамотами Львівської обласної ради і Львівської обласної державної адміністрації, подяками міського голови Львова відзначені професори і доценти кількох кафедр інституту, а також ті, хто вже на пенсії, але залишив добрий слід в історії своїх колективів. Це, зокрема А. Музичак, В. Ткачук, В. Маляр, В. Мороз, О. Міняйло, О. Скрипник. Відповідні відзнаки вручили директор департаменту науки і освіти ЛОДА Любомира Мандзій та директор департаменту розвитку міської ради Наталія Пунда.

Розвиток електротехнічної освіти і науки у Львівській політехніці, а також електрифікації Львівщини, Галичини тісно пов’язані з діяльністю всесвітньовідомої фірми «Сіменс». Тепло привітав учасників ювілейної академії генеральний директор цієї фірми в Україні Мацей Томаш Зеліньскі.

З вітальним словом до присутніх у залі звернувся випускник Інституту енергетики і систем керування Тарас Федак, колишній перший заступник голови Львівської обласної ради. Він сказав, що, обіймаючи різні чиновницькі посади, він ніколи не забував, що є насамперед інженером-електриком: «Це не просто професія – це стан душі». Від імені Спілки енергетиків України господарів свята і гостей привітала Ірина Мота.

Проведенню ювілейної академії передувала величезна, самовіддана історико-дослідницька та архівно-пошукова робота, яка дозволила зібрати не лише текстові документи, а й вражаючий обсяг ілюстративного матеріалу. До цієї справи особливо активно долучилися колишній заступник начальника управління «Львівобленерго», творець Музею електрифікації Львівщини Андрій Крижанівський, професор університету в Ополє Єжи Гіцкевич, випускник Інституту енергетики і систем керування Роман Мелех. Усі вони за фахом електрики, а за покликом душі – історики. Чимало документів і фото надали дослідникам із своїх сімейних архівів нащадки видатних учених.

Андрій Крижанівський у своїй доповіді згадав той час, коли на електричну енергію був великий попит, але вкрай мало було знань. Так, вже у 1920-х роках у правилах безпечного обслуговування електричних мереж був записано такий пункт: «Належить категорично викорінювати шкідливу практику закопування ураженого струмом в землю для нібито спливання з нього електричного заряду в ґрунт».

Наведемо лише окремі фрагменти з цієї цікавої і повчальної доповіді. Перший завідувач кафедри електротехніки Роман Дзеслєвський відомий не лише як добрий організатор навчального процесу, а й практикуючий професор. Він відразу включився в активну електрифікацію Львова. Саме завдяки йому підчас Крайової виставки у Стрийському парку вперше пішов електричний трамвай. Це сталося цілком випадково. Виявляється, керівництво кінного трамваю відмовилося прокладати туди колію, вважаючи, що вона буде нерентабельною.

Разом із тодішнім директором міських закладів електричних мереж Йосифом Томіцьким професор Дзеслєвський забезпечив прокладання потужних кабельних мереж до Оперного театру від електростанції на нинішній вулиці Сахарова. Електрифікація будівель Львівської політехніки за їхньої участі відбулася у листопаді 1901 року. Додамо, що Роман Дзеслєвський був ректором Львівської політехніки у 1901–1902 роках. Доповідач нагадав і про те, що навпроти Львівської політехніки, на розі сучасних вулиць Бандери і Глибокої, містилася трансформаторна підстанція № 2. На думку Андрія Крижанівського, було б доцільно встановити на території Львівської політехніки відреставровану ТП – демонтовану автентичну трансформаторну будку з 1909 року, з повністю збереженим тогочасним обладнанням, що може слугувати як музейним, так і навчальним експонатом.

Професор Єжи Гіцкевич на підставі великого документального матеріалу переконливо довів вплив науковців-електриків Львівської політехніки на формування електротехнічної науки і освіти у Польщі, особливо у міжвоєнний і повоєнний період. Він зібрав надзвичайно цікавий матеріал про Станіслава Фризе і Габріеля Сокольницького. Ці персони постали не лише як обдаровані науковці, організатори науки, автори технічних проектів, а й непересічні цікаві особистості. Скажімо, Станіслав Фризе цікавився наукою ще у школі. У 17 років видав першу працю «Електрика і магнетизм». Родина бідувала. Станіслав влаштувався електромонтером на фабрику фірми «Сіменс» у Кракові. 1911 року переїхав до Львова і записався на курс електротехніки у Львівській політехнічній школі. Поєднував навчання і керівництво курсами підвищення кваліфікації електромонтерів. Навчання перервала Перша світова війна. Служив на військових кораблях і там займався самоосвітою. Наречена Анна присилала йому зі Львова тексти лекцій. У березні 1922 року представив у Львівській політехніці докторську працю «Нова теорія загального електричного кола». Це була перша докторська дисертація з електротехніки у Польщі. У січні 1945 року Станіслава Фризе заарештував НКВС за те, що у роки німецької окупації Львова працював консультантом у трамвайному депо. Професора вивезли на примусові роботи на шахти Донбасу. Є версія, що повернутися невдовзі до Львова Станіславу Фризе допомогли вояки дивізії імені Тадеуша Костюшка Армії Крайової. У червні 1946 року Фризе виїхав до польського міста Шльонська. А далі сталася кумедна ситуація. Професор дуже любив свіже молоко. Просив помешкання таке, де можна було б тримати корову. Такого помешкання у Шльонську йому не дали. А от у Глівце надали квартиру зі стайнею та ще й дозволили пасти корову у ... міському парку. Вчені такого рівня мають право на дивацтва. Відійшов учений в інший світ 3 березня 1964 року.

Інша знакова постать львівської школи електротехніки – Габріель Сокольницький. Цей науковець та інженер був сучасником багатьох політехніків, які й донині працюють у Львівській політехніці. Так, Орест Лозинський слухав вітання Сокольницького на посвяті в студенти Львівської політехніки і пам’ятає його як оригінальну особистість, шляхетну людину. Дещо з його біографії. 1894 року закінчив Високу ремісничу школу у Лодзі (діяла на правах реальної). Вищу освіту здобув у Політехніці Дармштадту (Німеччина). Майбутній професор розпочав свою наукову кар’єру з асистента Романа Дзеслєвського у 1901–1903 роках, а з 1903 до 1913 року був співвласником і технічним керівником фірми «Сокольницький-Віснєвський». Автор і реалізатор перебудови старих і будівництва нових електростанцій у багатьох містах Галичини. Можна тільки подивуватися його працездатності, адже з 1921 року він працював керівником нової кафедри електричного устаткування.

Драматичні події випали на долю Сокольницького, ректора Львівської політехніки у 1931–1932 роках. 1932 року почалися шовіністичні вибрики частини польських студентів, що не допускали до занять студентів-євреїв. Реакція Сокольницького була рішучою. 23 травня 1932 року він оголосив про тимчасове закриття Львівської політехніки. Андрій Крижанівський наводить уривок з інтерв’ю ректора державному телеграфному агентству: «Екстериторіальність вищих навчальних закладів, що випливає з їхньої автономії, полягає у тому, що у святинях науки повинні панувати повага до моральних засад, а не фізична сила...».

Габріелю Сокольницькому пощастило пережити трагічні часи німецької окупації Львова, повоєнні репресії. Коли відзначали вже у повоєнний час якусь ювілейну дату професора, він дозволив собі доволі сміливий жарт: «До війни я був капіталістом з власним електротехнічним підприємством, тому при соціалізмі, як колишній експлуататор, можливо, й не заслуговую такої пошани». Керівництву інституту не залишалося нічого, як запевнити, що це не заважає вшанувати видатного вченого та інженера.

Зі стислим оглядом сьогоднішнього поступу електротехнічної школи, здобутків Інституту енергетики і систем керування виступив його директор, доктор технічних наук Андрій Лозинський. Він нагадав, що інститут створений 2001 року у результаті структурної реорганізації електроенергетичного, електромеханічного та частини теплотехнічного факультетів. Інститут об’єднує 6 кафедр та спеціальне конструкторське бюро електромеханічних систем.

Нині на кафедрах інституту працюють понад 20 докторів наук, професорів та більше, ніж 100 доцентів, кандидатів технічних наук. В інституті навчається майже 1500 студентів. Тут діють наукові центри та лабораторії всесвітньовідомих фірм. Налагоджено добру співпрацю з українськими енергетичними компаніями, зокрема НЕК «Укренерго», «Енергоатом» (порівняно недавно почали готувати фахівців для АЕС), ДТЕК. Ця співпраця включає в себе розроблення освітніх програм, стажування студентів, практичне навчання і подальше працевлаштування випускників, виконання наукових досліджень та впровадження отриманих результатів. З року в рік розширюється і поглиблюється співпраця з університетами Центральної та Східної Європи. Реалізовують технологію навчання фахівців для отримання дипломів двох країн. Студенти, аспіранти і викладачі беруть участь у програмах академічної мобільності ERASMUS + в університетах Польщі і Німеччини.

Доповідач заглянув і в день завтрашній у розділах «Нова парадигма підготовки фахівців» та «Нові напрями наукових досліджень». З цього розділу, а також у спілкуванні з ним, з’ясувалося, що Інститут енергетики і систем керування розробив міждисциплінарні програми. Разом з Інститутом економіки і менеджменту – «Управління в енергетиці», а з Інститутом гуманітарних і соціальних наук – «Енергетична безпека». Ця програма вже дістала підтримку відповідного комітету Верховної Ради України, Міністерства енергетики і вугільної промисловості. Ці дві магістерські програми будуть йти в межах ліцензованого обсягу спеціальності № 141 «Електроенергетика, електромеханіка, електротехніка». На бакалавраті студенти вивчатимуть технічний бік справи, тобто спеціальні предмети, а в магістературі – дістануть солідну економічну підготовку і зможуть стати успішними управлінцями в енергетичних компаніях.

Ми попросили Андрія Лозинського відповісти на кілька запитань.

У деяких інститутах окремі дисципліни читають англійською мовою…

– Мусимо це розвивати. Але викладання окремих дисциплін англійською мовою не вирішує проблеми залучення до нас іноземних студентів і викладачів. Йдеться про розробку англомовних програм. Вони дозволять нам розширити участь у конкурсах академічної мобільності у рамках програми «Еразмус +». Ми нещодавно мали контакти з університетами Данії. Там хочуть, щоб обмін був взаємним. Датчани не володіють ані українською, ані російською мовами. З поляками простіше. До вивчення англомовних програм можна залучати і наших студентів. Адже це – чудова мовна практика, вивчення англійської термінології. Англійська мова дозволить нам запрошувати на навчання студентів з країн Африки і Азії, інших країн.

На Наукових фестинах бачив декілька експонатів, які засвідчують інтерес науковців інституту альтернативною енергетикою, зокрема, вітровою, сонячною, відновлювальними джерелами.

– Ми розробили для бакалаврського рівня міждисциплінарну програму, яка називається «Sustainable energy». Це дещо ширше, аніж альтернативна енергетика. Це ще й енергозберігаючі технології. У Європі цей напрям зараз активно розвивається. Європейська стратегія передбачає, що до 2020 року 20 відсотків енергії має вироблятися із альтернативних джерел. Але цього показника можна досягнути як побудовою нових потужностей, так і зменшенням електроспоживання при існуючих потужностях. Зараз простежується намагання знайти такий компроміс. З альтернативних джерел можна виробляти як електричну, так і теплову енергію. Тому ця програма буде міждисциплінарною.

І кілька слів про Вашу участь у створенні транспорту з якнайменшими викидами вуглецю в атмосферу.

– У нас є розробки зі створення електроприводів для міського автобусного парку, тролейбусів, приватного автотранспорту. Є певні попередні домовленості про співпрацю з іноземними компаніями. Сподіваюся, що в недалекому майбутньому зможемо представити реальні результати.
 

26 травня група учасників ювілейної конференції відвідала унікальний об’єкт – Підстанцію-750 «Західноукраїнська», яка розташована у Жидачівському районі. У складі делегації було викладачі кафедр інституту, польські професори, співробітники енергетичних компаній. Керівники підстанції директора О. Вовчак і головний інженер Р. Кінаш на високому професійному рівні провели семінар на тему «Західноукраїнська підстанції – історія і перспективи розвитку». На семінарі постало багато запитань, на які учасники семінару отримали вичерпні відповіді.

Будівництво підстанції розпочато 1974 року як кінцевого пункту електропередачі 750 кВ на території України та головної зв’язувальної ланки між єдиною енергосистемою колишнього Радянського Союзу і енергосистемами європейських країн колишньої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Перша черга будівництва підстанції з АТ-1 і ЛЕП 750 кВ Вінниця – Західноукраїнська була введена 1976 року, а друга черга з АТ-3 і ЛЕП 750 кВ Західноукраїнська підстанція – Угорщина 1979 року. Завершилося будівництво у 1980–1983 роках.

Підстанція має також безпосередні електричні зв’язки з Рівненською і Хмельницькою АЕС, Бурштинською ТЕС, Рівненським та Львівським енерговузлами. Нині вона працює у паралельному режимі з енергосистемами Європи у складі «Острова БуТЕС». У 2004–2005 роках здійснено реконструкцію підстанції, зокрема, для надійної видачі потужності Рівненської АЕС після введення в роботу на ній енергоблоку № 4. На підстанції технічні роботи ведуться постійно. Змонтовано і введено в експлуатацію значну кількість сучасного силового і комунікаційного обладнання, пристроїв релейного захисту і протиаварійної автоматики та засобів зв’язку, телемеханіки й обліку електроенергії як вітчизняного, так і зарубіжного виробництва. Постійно вдосконалюється інфраструктура ПС-750 «Західноукраїнська».

Учасники ювілейної академії сердечно подякували керівництву підстанції за надану можливість ознайомитися з цим важливим енергетичним об’єктом. Це був належний завершальний акорд в урочистому відзначенні 125-річчя електротехнічної школи у Львівській політехніці.