Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Студентський рух опору: про спротив львівських студентів радянському тоталітарному режимові

11 жовтня 2017, 09:58
Богдан Левик, доцент кафедри ІМКС Львівської політехніки

У попередніх числах тижневика доктор історичних наук Богдан Левик розповів про навчання і побут студентів у повоєнному Львові. Сьогодні пропонуємо його дослідження про спротив студентів, зокрема Львівської політехніки, радянському тоталітарному режимові й насаджуваній комуністичній ідеології в 1944–1953 рр.

Антибільшовицькі виступи й перші арешти

Ідеологічний тиск, зросійщення навчального процесу і справочинства викликали опір студентів і викладачів. Спершу він, зазвичай, мав індивідуальний характер. У відповідь радянська влада розпочала репресії, оскільки Народний комісаріат державної безпеки (НКДБ) провадив постійну агентурно-оперативну роботу серед студентства. Наприклад, 1945 р. студентів лісотехнічного факультету Зиновія Баб’яка, Євгена Кулика, а також Романа Процайла заарештували за підозрою у «співпраці з німцями», бо вони були на примусових роботах у Німеччині. Підозрілих студентів за вказівкою НКДБ відраховували з формулюванням «за пропуски занять». Як приклад, 11 листопада 1944 р. відрахували студента лісотехнічного факультету Мирона Сойка (у червні 1946 р. він загинув у бою з підрозділом МДБ).

У лютому 1946 р. відбулись вибори до ВР СРСР, із цього приводу в місті з’явилися листівки із закликом бойкотувати їх. До підпільної роботи залучали також студентів зі сходу України. Так, студентка Анна Москальова, росіянка, утримувала конспіративну квартиру для підпільників. Тут зберігався шрифт та пристрій для друкування листівок.

Нерідко студенти відкрито критикували дії радянської влади. Так, студент четвертого курсу Олександр Ліцин гостро розкритикував постанову РМ СРСР про зниження цін на комерційні продтовари й підвищення цін на планові продукти, назвавши такий крок влади виманюванням грошей у людей.

У поширенні листівок брали участь і переселенці з польської території студенти Іван Жук та Володимир Гвоздецький. Студенти виїжджали й до районів області. Тут вони збирали гроші для українського підпілля.

У лютому 1946 р. на зимову сесію з 1452 студентів Львівської політехніки 231 не з’явився . Склали іспити тільки 745 осіб, оскільки багатьох заарештували або відрахували з інституту. Від 1 січня 1945 р. до 1 березня 1946 р. органи НКДБ заарештували у Львівській області 97 студентів, із яких 52 чинили опір радянському режимові в рамках студентських організацій і груп, 11 були членами «дорослих» організацій, 34 діяли самостійно.

У квітні 1946 р. органи заарештували 28 студентів, серед них Дем’яна Демківа та Михайла Мамчура з лісотехнічного факультету, які виготовляли документи для товаришів із підпілля ОУН, завдяки чому тим удалося легалізуватись і навіть вступити на навчання до вишів.

До 27 лютого 1947 р. діяла військова цензура на листування, а згодом її замінили на негласний політичний контроль (наказ № 0084 МДБ). За реальне відтворення ситуації у Львові у своїх приватних листах було репресовано студентів Дарину Колодій і Петра Кизиму.

Восени 1948 р. у Львівській політехніці заарештували 24-х студентів нібито за вбивство 30 селян. Звинувачення в організації групи висунули адвокату Михайлу Петрашеку і студенту четвертого курсу Левку Бойку. На суді всі відмовились від звинувачення, однак їх засудили до 25 років виправних робіт.

Студенти Євстахій Медвідь і Мирослав Строцький, маючи зв’язок із ОУНівським підпіллям, отримували для поширення часопис «Ідея і Чин» та листівки «Школярам», «До селян».

1949 р. з’явилися листівки нового змісту – «Шовіністичне заморочування і русифікаційна гарячка більшовицьких імперіалістів», «Чи ведуть большевики до комунізму», які поширювали студенти Мирослав Пакош і Василь Гамула. Листівки друкували в підпільній друкарні Станіславської області. Обидва студенти планували створити підпільну молодіжну організацію, застосовуючи двійкову систему. Василь Гамула й Остап Задорожний поширювали листівки в березні 1949 р. й на території Політехніки.

У грудні 1949 р. до Львова приїхав перший секретар ЦК КП(б) України Микита Хрущов, який, зібравши партійний актив вишів Львова, нищівно розкритикував його за слабку ідейну роботу. Після того розпочалися «чистки». Так, нібито за приховані плани вбивства Я. Галана заарештували студента Політехніки Андрія Литвина. Студентів Дребетюк і Щур відрахували за відмову вступити до комсомолу, Пастушенка – за висловлювання про важке матеріальне становище радянських студентів.

1949 р. з ЛПІ було відраховано близько 200 студентів як неблагонадійних, а за ввесь 1949/50 н. р. – 344, що становило 8%. Мотиви відрахування – стосунки з раніше заарештованими, симпатії до релігійних переконань, національно-патріотичні висловлювання, «безідейність», «космополітизм», «схиляння перед Заходом», слухання зарубіжних радіостанцій. Студенту О. Чабаку за релігійні переконання «відмінили» відмінні оцінки.

Репресії викликали ще більший спротив

Репресії влади проти студентської молоді зумовлювали ще більший опір. Деякі групи виникали спорадично, із власної ініціативи студентів і не мали зв’язків із націоналістичним підпіллям. Незнайомих із правилами агентурної роботи й просто необережних швидко викривали органи МДБ. Так, 1950 р. було викрито групу «С-5» (Союз п’яти) на чолі зі студентом ЛПІ Миколою Касяном. Діяльність групи полягала в читанні літератури, обговоренні політичної ситуації з подальшим поширенням серед студентів.

Воднораз у львівських вишах діяли організовані антирадянські студентські групи. Найбільшою вважалась «Організація боротьби за волю України» (ОБЗВУ), яка нараховувала 26 членів. Кінцевою її метою було налагодження контактів із англійською та американською розвідками й розширення діяльності по всіх західних областях України. Організація мала Львівський обласний провід «Луг», який очолював студент Львівської політехніки Володимир Рудь (псевдо «Грім»). До навчання він був зв’язковим ОУН на сході України. Володимир організував Пустомитівський районний провід у селах Сокільники, Сороки Львівські й Зимна Вода. Провід мав зв’язок зі студентами університету (юридичний факультет), ветеринарного та медичного інститутів. Члени групи мали зброю: автомати ППШ, пістолети, гранати. Організація користувалася кількома конспіративними квартирами. Член організації П. Брунарський викрав із Брюховицької сільської ради друкарську машинку для виготовлення листівок. Окрім цього, підпільники мали власну лабораторію для виготовлення фальшивих документів. Такі ж групи створювали у Станіславі, Тернополі й Чернівцях.

Організація діяла до квітня 1947 р. Львівські емдебісти у своїх звітах писали, що це структурна одиниця ОУН та УПА, хоч насправді її було створено з ініціативи студентства як одну з форм протидії радянській владі. Зазначимо, що ОУН неоднозначно ставилась до організацій, які виникали не з її ініціативи і навіть давала наказ на знищення їх як можливих провокаторів.

Схожою була й студентська організація «Гурток молодих революціонерів України» (ГМРУ), створена 1946 р. Структурно вона була вибудувана за п’ятірковою системою. Під час присяги її члени промовляли молитву. Група видавала часопис «До перемоги» антисемітського спрямування, що взагалі не було властиво для ОУН.

40 учасників нараховувала організація «Бойовий відділ галка». До неї входили студенти університету й педагогічного інституту. З організацією співпрацював Володимир Стернюк, єпископ підпільної УГКЦ. У своїй роботі молодь намагалась копіювати роботу підпілля ОУН. Працювали в молодіжному середовищі: агітували, поширювали листівки й літературу. Усередині 1947 р. групу викрили, її учасників заарештували.

Восени 1948 р. студент заочного відділення Володимир Шилівський (родом із с. Озерне Тернопільської обл.) створив групу «Пробоєм» (від назви чеського часопису). Зустрічі членів групи відбувались у Кайзервальді (нині Шевченківський гай) або на квартирі по вул. Різьбярській. Групу складали трійки, вона мала статут і програму, декларувала самостійну й незалежну Україну. Кожен доброволець повинен був мати рекомендацію двох учасників групи, пройти випробувальний термін, визнавати установчі документи, сплачувати щомісячні внески (10 крб.). Підпільникам удалося на підставну особу купити друкарську машинку за 1300 крб. (тоді вся друкарська техніка була на обліку в МДБ). Група поширювала листівки й підпільну літературу серед студентів. Арешти розпочалися 11 квітня 1952 р. через донос провокатора. Усі її учасники отримали по 25 років виправно-трудових таборів.

Від 1949 р. у вишах Львова діяла група «Наша зміна», до якої входило 10 осіб. Серед них студенти Політехніки Богдан Карпа, Ярослав Лельчик, Василь Заяць. Група виготовляла й поширювала антирадянські листівки. У червні всіх її членів було заарештовано, оскільки до них «втерся» агент МДБ.

Від квітня 1950 р. в Політехнічному інституті під керівництвом студента Юрія Мельника зорганізувався «Загін юних повстанців». Основна його діяльність полягала в поширенні листівок та забороненої літератури. Пізніше керівником був студент Андрій Кушка («Тигр»). Підпільників заарештували і присудили всім по 25 років таборів.

13 учасників нараховувала студентська група «Кров України». Любомир Мазурак, Володимир Ткачик, Мирон Назаревич, Олександр Бояновський були студентами Політехніки. Група діяла до березня 1951 р. Усі засуджені до 25 років таборів за ст. 54–1 «А» КК УРСР.

На особливу увагу заслуговує підпільна група «Промінь», діяльність якої тривала півроку. Її зорганізували студенти Львівської політехніки – вихідці з с. Іване-Пусте Борщівського району Тернопільської області. До групи входили: Василь Бучковський, Володимир Чубей, Володимир Ксеньчук, Зиновій Мишко, Ярослав Будзанівський. У своїй діяльності вони орієнтувалися на ОУН. Групу очолював В. Бучковський (псевдо Данилишин), він же 1951 р. налагодив зв’язок із націоналістичним підпіллям.

В архівах збереглися листівки «Гімн поневолених народів», «Колгоспники», «Гімн Совітського союзу», «Українська молоде», «Воля народам», «Студенти українці», які студенти поширювали в навчальних закладах Львова. Згодом група почала самостійно виготовляти листівки. Кліше слугувала ґума 20 на 30 см, фарба – вугільні стрижні від батарейок. У процесі роботи ґуму замінили на пластмасу з грамплатівок. Друкували в кімнаті гуртожитку, поширювали в усьому місті. На момент арешту (9–23 квітня 1952 р.) група нараховувала 8 осіб.

Суд провадив Військовий трибунал МДБ Львівської області. 15–17 липня 1952 р. студентів-підпільників засудили за ст. 54–1 «А» (державна зрада) на строк від 10 до 25 років.

Крім того, у Львівській політехніці діяло підпілля ОУН-УПА й окремо – ОУН-мельниківців (керівник – студент другого курсу Політехніки Едмунт Мартинець).

Від 1948 р. пріоритетом у роботі ОУНівського підпілля стала робота з молоддю. Для цього створили підпільну сітку «ОЛЕГ» (організація легальників), яка охоплювала юнаків віком від 16 до 22 років. Основним завданням була максимальна адаптація до умов радянського суспільства й кар’єрний ріст, і в партійних органах також. Однак репресії та активна агентурна робота МДБ не дали змогу довести задумане до логічного кінця – поповнення лав підпільної ОУН кваліфікованими кадрами та представниками місцевої номенклатури. У січні 1953 р., за матеріалами органів безпеки, націоналістичне підпілля вважалося знищеним.