Докторант ІТРЕ Михайло Шпотюк: треба робити все, що можеш, а не шукати причин поледарювати

5 вересня 2018, 09:04
Ірина Мартин, тижневик «Аудиторія»

Михайло Шпотюк – докторант третього року кафедри напівпровідникової електроніки Львівської політехніки, старший науковий співробітник. Понад 2,5 роки тому, у 32-річному віці, переніс інсульт, однак це не відняло снаги і бажання переборювати недугу та працювати, словом, жити повноцінно.

Зі студентами – нарівні

Сьогодні Михайло Шпотюк викладає та готується до захисту докторської, який відбудеться наприкінці осені. Попри свій теперішній фізичний стан, намагається реалізувати себе повністю. Коли переніс інсульт, керівництво університету з розумінням поставилося до цього, дало відтермінування у написанні докторської, підтримало. Як викладач він має чудові стосунки зі студентами, завжди з ними нарівні. На його думку, величезна помилка, коли хочеться довести, що ти розумний, а студент – ніхто:

– Від викладача залежить, як донести до студента важливу інформацію, не треба читати те, що було актуальне у 80-ті роки минулого століття, адже наука не стоїть на місці, тому викладач повинен розвиватися спільно зі студентом, шукати актуальну і цікаву інформацію.

…Колись Михайло Шпотюк був футболістом-аматором, захоплювався тенісом. Тепер за станом здоров’я може лише спостерігати за матчами на екрані. Він – гравець бродівської команди інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?». Мій співрозмовник переконаний, що основне – це бажання працювати і не шукати причин ледарювати, а робити те, що можеш, зважаючи на свої фізичні та розумові можливості.

– Мені важливо, що вдалося зберегти здатність мислити та мову. Завдяки цьому можу працювати. Хоча у проведенні експериментів маю обмеження, адже не володію правою рукою, та й ходжу з паличкою, однак це не перешкода робити те, що можу, – розповідає молодий науковець.

Спершу хотів відівчитися, та життя повернуло по-іншому

У школі Михайлові найкраще давалися фізико-математичні предмети, він брав участь і перемагав у предметних олімпіадах, тому вирішив вступати на точні науки. Обрав електрофізичний факультет, електроніку.

– Ким я себе тоді бачив? Мабуть, не задумувався про це. Хотілося просто відівчитися. На той час це була перспективна спеціальність – фізична та біомедична електроніка. Тому сподівався, що згодом матиму цікаві пропозиції працевлаштування. Але після 4 курсу я вибрав іншу спеціалізацію – мікро- і наноелектроніка. Приблизно тоді ж зробив вибір на користь науки, бо з 3 курсу проводив наукові дослідження. Зрозумів, що це моя стежка.

– Яким Ви були студентом?

– Відповідь на це запитання можна поділити на дві складові – навчання і поведінка. У поведінці я був звичайним нормальним студентом, який міг як прогуляти пари, так і прийти, коли інші не прийшли. У навчанні був відмінником, старостою групи, завжди отримував підвищену стипендію. З третього курсу почав займатися наукою. Звісно, що в такому віці світогляд недостатній, щоб самостійно зробити такий вибір, потрібен чийсь поштовх, наприклад, викладача.

Після завершення навчання вступив до аспірантури. Після захисту працював у НДЦ «Кристал», у НВП «Карат», зрештою, почав викладати на рідній кафедрі.

Ґранти, стипендії, міжнародне стажування

Його дослідження успішно використовують в ІЧ-оптоелектроніці, фотоніці. Матеріали, які він вивчає (а саме – скло на основі елементів-халькогенів або халькогенідні напівпровідникові скла), ідеальні для використання у телекомунікаційних вікнах, лінзах, тобто йдеться про різне оптичне застосування. Одне з таких цікавих застосувань – відома всім місія «Дарвін», коли науковці шукають життя на планетах поза Сонячною системою.

В аспірантурі Михайло Шпотюк почав брати активну участь у багатьох ґрантових програмах. Скажімо, отримавши індивідуальний ґрант від Міжнародного інституту матеріалів нової функційності скла на дослідження в Бетлегемському університеті, США, кілька місяців працював там на найсучаснішій апаратурі, згодом підготував про це статті. Після цього було багато українських ґрантів і премій, зокрема ґрант Президента України для молодих вчених, премія для молодих науковців від ЛОДА, індивідуальний ґрант на проведення досліджень у Польщі від Міжнародного Вишеградського фонду. Декілька років поспіль Михайло був найкращим молодим науковцем року інституту.

– Чи не виникало спокус залишитися за кордоном?

– Звісно, що пропозиції були. Але для того треба було залишити все: роботу, яку люблю, дружину з дитиною, і їхати заробляти більші гроші та мати невизначене майбутнє. Цього не хотілося. Тобто були чинники, які мене стримали. Міжнародні ґранти дали мені фінансову підтримку, доступ до сучасного обладнання, якого в нас нема, і можливість на високому рівні проводити дослідження.

– Тривалий час Ви були членом Ради молодих учених при Держінформі України. Розкажіть про цей період своєї праці там.

– Одним з основних здобутків стало те, що від МОН вдалося запустити конкурс проектів для молодих учених. Я був у цьому конкурсі так званим суперекспертом у матеріалознавчій секції, тобто допомагав відбирати експертів, які рецензуватимуть проекти. Перед тим став співавтором кодексу доброчесності експерта. Не міг бути осторонь проблем молодих українських науковців, адже всі ми працюємо на ентузіазмі і мріємо, щоб дослідження принесли користь і хтось їх належно оцінив.