Досвідчений педагог і друг студентів: доцент ІМФН Леонід Новіков уже 44 роки читає лекції політехнікам

14 вересня 2018, 08:51
Катерина Гречин, тижневик «Аудиторія»

Леонід Олександрович Новіков, кандидат фізико-математичних наук, доцент, уже 44 роки читає студентам лекції на кафедрі вищої математики Інституту прикладної математики та фундаментальних наук.

Випускник механіко-математичного факультету Франкового університету потрапив до Політехніки не відразу. Спочатку доля закинула його на Кольський півострів, куди скерували його з АН СРСР. Насправді в союзному філіалі Академії Наук місця не було, тому Леоніду Новікову запропонували вступити до аспірантури, яку згодом успішно закінчив. Відтак його знову запросили на Кольський півострів. Після восьми років праці він повернувся до України, влаштувався на роботу в тодішній Івано-Франківський інститут нафти і газу, там і надали йому звання доцента. Після п’ятьох років у Івано-Франківську подався до Львівської політехніки, бо там «було більше можливостей для розширення діапазону наукових досліджень чисельних та наближених методів прикладної математики».

Молодому науковцю таланило вчитися й працювати з дуже відомими особистостями. Має кілька підручників і посібників у співавторстві з іншими науковцями Політехніки, за якими нині вчаться студенти.

– Завжди хотів, щоб молодь знала не тільки історію певної науки, а імена й життєвий шлях її творців, – говорить Леонід Олександрович. – Саме тому, читаючи лекції, обов’язково розповідаю студентам докладніше про предмет, який вони вивчають, і додаю цікаві відомості з життя знаних математиків України й світу.

Добрим словом згадує про свого викладача випускник факультету автоматики 1982 року, перший заступник голови правління «Приватбанку» (очолює корпоративний блок) Олег Сергеєв:

– Леонід Олександрович був одним із наших улюблених викладачів. Ми й досі запрошуємо його на наші зустрічі й завжди йому раді, бо щоразу він вражає нас своєю ерудицією, своїм баченням науки й світу загалом. Кожен з нас донині пам’ятає, як викладач зумів захопити нас математичною наукою, манерою спілкування, відвертістю, щирістю, людяністю. Він досі пам’ятає, як звати нас, наших дружин і дітей. Ми його дуже поважаємо за фантастичну пам’ять і увагу до нас, своїх студентів...

– Я завжди ставлюся до студентів, як до майбутніх колег, тішуся їхніми здобутками чи то в царині науки, чи в кар’єрному зростанні, доброзичливий, нікому не заздрю, – говорить мій співрозмовник – Окрім цього, мені приємно працювати з молоддю, бо вона фантастично цікава, має багато свіжих ідей, зростає на моїх очах, додає наснаги. Загалом, життя дуже багатогранне. У ході спілкування як зі студентами, так і з іншими людьми, виникають різні нові думки, задуми, адже всі точні науки дуже тісно пов’язані між собою. До прикладу, фізика – з геометрією й навпаки. Сюди втручається й випадковість, яку вивчає теорія ймовірностей. Це дуже цікаво. Розповідаючи про це молоді, сам фактично вчуся. Математика як наука має свою мову, термінологію. Вона не займається вивченням реалій, а досліджує логіку, устрій усього світу і є однією з небагатьох галузей діяльності людини, де вона живе зі своєї праці. На мою думку, математики, зазвичай, дуже порядні люди.

– Ви – не лише механік, математик, а людина ерудована, творча…

– Я все життя читаю й вчуся розумного від мудрих людей минулого й від сучасників, цікавлюся новинками з математики. Дописував колись до нашої інститутської, а тепер уже університетської газети. До речі, у літературно-мистецькому журналі «Дзвін», у співавторстві з директором ІМФН професором Петром Каленюком і заступником директора Інституту прикладних проблем механіки й математики ім. Я. С. Підстригача НАН України Володимиром Пелихом, вийде наш нарис про відомого українського математика Віталія Скоробагатька.

– Ваші побажання молодим політехнікам, зокрема – новому поповненню...

– Щоб завжди були порядними й чесними, сумлінно навчалися, а згодом і працювали з повною віддачею. Вони мають пам’ятати, що кожному Бог дав дар, то ж треба в собі його шукати, не боячись труднощів. Оскільки ми, педагоги, завжди дивимося студентам у вічі (бо так між нами встановлюється контакт), то хотів би, щоб вони всотували в себе наші знання, помножували наші здобутки. Та для цього треба, щоб спочатку навчилися не лише слухати нас, а й вміли почути.

...Незважаючи на свій поважний вік (нещодавно відзначив вісімдесятиріччя), Леонід Новіков завжди енергійний, в русі, серед молоді. Знаючи, що в Політехніці працюють різного фаху прекрасні науковці (університет вважає академією) переконаний, що цей об’єднаний колектив може розв’язувати будь-які завдання (раніше жоден супутник не піднімався в небо без розробок львівських політехніків). Упевнений, що сила – в єдності різних наук, однак без допомоги держави тут не обійтися: саме вона має ставити перед науковцями потужні й потрібні для розквіту країни завдання. Тоді не втікатимуть за кордон добрі науковці, бо вдома знаходитимуть велике задоволення від праці.