Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Молодший науковий співробітник ІЕСК Володимир Климко про навчання й наукову роботу в США

6 лютого 2018, 09:02
Тетяна Пасович, тижневик «Аудиторія»

Восени минулого року ми публікували інтерв’ю зі стипендіатом Фулбрайта – молодшим науковим співробітником ІЕСК (кафедра електромехатроніки та комп’ютеризованих електромеханічних систем) Володимиром Климком. Тоді він ділився досвідом участі в програмі та розповідав про свою наукову роботу в американському університеті. Сьогодні – його враження про особливості тамтешньої освіти та праці в науці.

Робота в лабораторії

В американській лабораторії Володимир займається моделюванням вітрових установок із вертикальною віссю обертання.

– Ми звикли, що в нас в аспірантурі є якісь, скажімо, піврічні чи річні звіти. Тут усе дещо інакше, – каже Володимир. – Наш професор збирає молодих науковців, якими керує, щопонеділка вранці. Він, наприклад, має одну групу, яка займається вітряками, іншу, яка моделює двигуни внутрішнього згорання, тощо. І ось ми зустрічаємося і показуємо свої результати за тиждень. Важливо: не має значення, добрі результати чи погані. Головне, щоб відбувалася робота. Скажімо, я, наприклад, не встигну, мабуть, виготовити фізичну модель вітряка, але математична – в процесі.

Ще одна особливість американської університетської науки – безпосередній контакт із виробництвом.

– Мій керівник познайомив мене з людьми з індустрії, – пояснює фулбрайтівець. – Після того, як я отримую від суперкомп’ютера, про який я розказував, результати моделювань, то далі контактую з інженерами, вони мені щось радять, підказують, допомагають. Тобто тут є така можливість: бути на зв’язку з тими, хто безпосередньо використовує ті ж завдання або розв’язує ті ж проблеми, над якими я працюю.

Освіта й наука

Ступінь бакалавра американські студенти, як і українські, здобувають упродовж чотирьох років. Мого співрозмовника найбільше дивує, що випускник бакалаврату вже має великий борг перед державою:

– Зазвичай більшість студентів беруть кредити. Ось у мене тут є знайомий Брендон із Каліфорнії, він взяв від держави кредит у сумі 145 тисяч доларів. Йому – 21, а він уже стільки заборгував! Але якщо писатиме дисертацію, йому той борг чи його частину спишуть. Якщо ні, він повертатиме кредит ще 20 років.

Після того можна навчатися в магістратурі або здобувати ступінь доктора філософії (щось на кшталт нашої аспірантури). Може бути магістерка двох видів. Перша – ти ходиш суто на класи, слухаєш предмети, складаєш іспити, отримуєш сертифікат. Ніякої наукової роботи тоді не захищаєш. За це навчання ти платиш. Є другий варіант – теж слухати ті самі курси, але в кінці писати ще магістерську роботу. Паралельно ти займаєшся дослідженнями або допомагаєш викладачу. В другому випадку навчання безоплатне: ти заповнюєш аплікацію, пишеш мотиваційного листа, тебе вже ніби наймає університет. Тобі надають можливість безоплатно навчатися, натомість ти паралельно працюєш у лабораторії або допомагаєш викладачеві з лабораторними тощо.

Крім цього, після бакалаврату можна одразу вступати на PhD-програму, яка триває близько 5 років. При цьому треба прослухати ті курси, які вивчають магістри. Тут зі мною в лабораторії працюють такі хлопець і дівчина. Щоб обрати цей шлях, треба добре вчитися і знайти контакт із викладачем, який співпрацює з якоюсь фундацією, або, наприклад, державі потрібні такі спеціалісти. Якщо викладач бачить, що ти добре працюєш, він може одразу після бакалаврату взяти тебе на PhD. Ти тоді підписуєш контракт, тобі платять стипендію. Частина йде на оплату навчання, частина на проживання і харчування. Тобто такий студент не заробляє грошей, але він здобуває науковий ступінь, має помешкання, роботу. Я цікавився, чи я, наприклад, міг би скористатися такою можливістю, то з’ясував, що постійно є вакансії для дослідників і людей, які би хотіли працювати. Ось у нас часто немає місць для молодих науковців, а тут держава заохочує. Зазвичай університет зацікавлений, щоб одразу йшли на PhD-програму, тому що, наприклад, після магістратури, яку виш тобі оплачує, ти захистився – і все, університет може тебе втратити. А якщо ти йдеш на PhD-програму, ти 5 років працюєш на університет, публікуєшся.

– Наскільки престижна там наука?

– Я поясню на простих речах. Після того, як я захистив у Політехніці кандидатську дисертацію, мені запропонували 0,75 окладу інженера в лабораторії. За місяць я отримував близько 2000 грн. Відповідно мусив знайти ще одну роботу, щоб заробляти на життя. Я знайшов американську фірму у Львові і після обіду працював там, щоб було за що купити харчі й заплатити за житло (думаю, подібна ситуація і в частини інших науковців в Україні). А тут, якщо ти науковець, працюєш, наприклад, 8 годин, тобі вистачає заплатити за житло (а воно тут недешеве – $500-$700 за кімнату), харчування, подорожувати, конференції університет оплачує (проїзд, готель, ще й добові – 25–30 доларів). Тут наука позиціонується як цілком нормальна робота. Так, дослідники в лабораторії за годину своєї роботи можуть отримати від $20 до $30. Я б не сказав, що це високооплачувана робота для Америки, але якщо не маєш великих вимог, то тобі вистачає.

Є студенти-бакалаври, які добре працюють, ходять до викладача, то вони теж можуть на кілька годин приходити в лабораторію, деякі фірми пропонують стипендію за таку роботу в лабораторії, дають конкретні замовлення. Студент і вчиться для себе, і щось заробляє.

Студенти

– Яка різниця між студентами там і тут?

– Кожен викладач перед тим, як починає курс, видає короткий анонс, про що він буде, вимоги тощо. Там серед іншого є графа, де він вказує, чи на його заняттях можна їсти, пити. Здебільшого викладачі це все дозволяють.

Відвідують заняття майже всі. Студенти активні на парах. Дехто завалює викладача питаннями так, що інші починають нервуватися, мовляв, часу мало. Студенти, які платять за навчання, потім і вимагають відповідей на всі питання, які їх цікавлять, адже розуміють, що мають кілька років, щоб витягнути з викладача все по максимуму. Ще я позбувся стереотипу, що американці не дуже розумні, насправді є дуже розумні.

Цікаво проходять екзамени. Тут дозволяють користуватися всім: книжками, калькуляторами. Переважно тут не вчать запам’ятовувати формули. Немає сенсу запам’ятовувати інформацію, яку можна подивитися у відкритих джерелах. Треба демонструвати вміння мислити, виконувати складні завдання. Тут ставлять такі завдання, що якщо ти не орієнтуєшся, тобі формули не допоможуть.

Студенти дуже конкурентні. Тут кожен сам за себе. Бути найкращим, мати високі бали – це у них вроджене. У кожного своя парта, присутній такий індивідуалізм. Кожен розуміє, що треба бути найкращим, щоб потім піти працювати.

Викладачі дають величезний обсяг інформації. Я не раз зустрічав студентів у неділю в бібліотеці, з комп’ютерами, вони працюють. У нас, мабуть, трохи менше мотивації в студентів, бо ситуація в країні така. Можливо, й викладачі не завжди мотивовані, бо їм мало платять. Не скажу, що тут викладачі розумніші, просто вони мають більшу мотивацію, тут держава розуміє, що треба вкладати в освіту, тоді зі всього світу їхатимуть охочі здобути їхню освіту, платитимуть за це.

– Більшість іспитів – письмові? Усних немає?

– Більшість письмові. А ще є такі іспити, що завдання виконуєш удома. Можеш користуватися, чим хочеш, але написати свої роздуми. Хоча здебільшого іспити таки, як у нас: приходиш, викладач дає тобі час, працюєш. Є усні презентації. Готуєшся вдома, потім виступаєш. Тут вчать виступати, говорити. Дуже часто дають проекти на кількох людей, щоб учитися працювати в команді, вміти зацікавлювати інших показати високий результат.

– Вважають, що більше ніде нема так багато вихідних, як у нас, плюс студенти роблять собі додаткові.

– Насправді тут теж не обмежуються одним вихідним на Різдво. Наприклад, от офіційно дали вихідні на 25–26 грудня, але вже від вівторка-середи (20–21 грудня) студенти почали роз’їжджатися додому. Щоправда, вони виконують усі завдання онлайн, за спізнілі відповіді викладач знижує бали. Новий рік тут не дуже святкують. Більше День подяки і Різдво.

Суспільство

Нам треба багато чого повчитися в американців: вони дуже багато працюють, навіть у вихідні. Звісно, знають, за що працюють. Їм треба повертати борги за навчання, машину, житло, платити страхівку тощо. Конкуренція шалена.

Тут люди більше прагматики. Вони спочатку дбають про освіту, роботу, тоді вже думають за сім’ю, тобто років у 30–35. Буває, що одружуються і в 50. У 25 вони тільки закінчили навчання, купа кредитів, роботу треба знайти. Я не знаю про існування тут сімейних гуртожитків.

Тут дуже модний здоровий спосіб життя, курять одиниці. За 5 місяців у кампусі я бачив курців-хлопців менше 10, дівчат зовсім не бачив. Дуже модно займатися спортом. У них нема такого предмету як фізкультура. У студмістечку є два басейни, спортивний центр, для бакалаврів безоплатно, магістри щось уже платять. Багато викладачів їздять на велосипедах. Тут модно бути здоровим.

– Повертатиметеся в українське суспільство?

– Я дуже скучаю, особливо за родиною. Відчуваю відірваність від коріння. Є різні люди, але для мене важливо бути близько з рідними. Завдання фулбрайтівця – не тільки сидіти в лабораторії (хоч у мене це займає левову частку часу), а й ходити в маси, розказувати людям про Україну. Я намагаюся це робити. Нещодавно мав презентацію в лютеранській церкві, розповідав про війну, про революцію. Познайомився з професором із України. Його дружина з Індії, вона теж професорка, запросила мене на свою лекцію розповісти студентам про освіту в Україні, про науку.

Я таки збираюся додому. У Львові, якщо буде можливість робити щось у Політехніці, я з радістю. Якщо ні, шукатиму своє місце в індустрії. Це теж буде якийсь обмін досвідом. Планую підтримувати контакти з людьми, з якими тут познайомився. Не виключаю, що продовжуватиму далі працювати над темою. Можливо, зможемо організувати мені доступ до того самого комп’ютера, щоб я з України міг далі працювати.