Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Молодший науковий співробітник МІОК Назар Данчишин: «Є бажання говорити і бути почутим»

10 травня 2018, 08:21
Наталя Яценко, тижневик «Аудиторія»

Молодший науковий співробітник МІОК Назар Данчишин переміг у V Всеукраїнському поетичному конкурсі «Гайвороння». Цьогоріч на конкурс було подано 563 заявки, і навіть з-за кордону. Перемога принесла хлопцю багато нових книжок і задоволення, а також – можливість видати свою поетичну збірку, наразі в електронному вигляді. Ближче знайомство з Назаром відкрило і його інші грані – планує захистити дисертацію і є гітаристом андеграундного гурту Poltva sharks.

Музика – не забавка

Музикувати на гітарі почав від 2009 року, це було моє бажання ще зі шкільних років. Щойно закінчив школу, мама знайшла на ринку стару акустичну гітару, трохи складну для освоєння, бо мала велику відстань від струн до грифу. Згодом купив гітару електричну. Вчився за допомогою інтернету, аудіозаписів улюблених груп – Metallica, Pantera, Testament та ін. Взяв кілька уроків у львівського гітарного віртуоза Дмитра Ігнатова. Потім створив гурт Risk of fire – виступали кілька разів у «Дзизі» та «Люфті». У теперішньому гурті Poltva sharks мене трохи дратує те, що вокаліст родом із Харкова говорить російською під час виступів. Хоч, напевно, під моїм впливом він уже почав звертатися до публіки українською: «дякую», «наступна наша пісня…». Мабуть, це результат постколоніалізму, бо хлопець був на двох Майданах, але продовжує говорити російською. На бас-гітарі в нас грає Юрій Рябчук, племінник письменника Миколи Рябчука. Тексти англійською пише барабанник, та одну пісню я придумав сам.

Хоч мені подобається те, що ми граємо, але мрію про власний українськомовний проект, тож шукаю для нього музикантів. Це будуть різні за настроєм композиції, м’якші для слуху, ніж ті, що граємо тепер. У мене є вже три треки. Потрібен хороший вокаліст або вокалістка, не аматор. Вимога проста – хороші естетичні смаки, не обмежені, щоб подобалася музика, яку пропоную, – превалювання ліричного року, і щоб гарно співав. Є потенційний басист, потрібен барабанник. Не обіцяю гонорарів, лише творчу самореалізацію. Пісні, оскільки маю вже поетичний досвід і писав їх для Risk of fire, писатиму я. Це буде і соціальна, і романтична лірика – залежатиме від настрою.

Філологія – це головне

Мої найважливіші обов’язки тепер – написання з колегами третьої частини підручника з вивчення української мови як іноземної, рівня В2. Хочеться, щоб люди у світі вивчали українську, щоб Україна стала суб’єктом у світовій політиці, культурі. Хочеться, щоб люди, які до нас приїжджають, знали, що тут не лише не Росія за назвою, а й за духом. Цікаво, що півтора року тому обговорював з друзями своє бажання створити такий підручник. Бо коли працював у книгарні «Є», то іноземці цікавилися таким підручником, але в наявності були тільки навчальні матеріали для російськомовних. Причина, мабуть, у тому, що за двадцять із гаком років незалежності, ті, хто при владі, не змогли зробити українське пріоритетним, бо не були в цьому зацікавлені. Але тепер бодай затверджено стандарт викладання української мови як іноземної, на який ми орієнтуємося, пишучи цей підручник.

Маю змогу спілкуватися з улюбленим поетом – Ігорем Калинцем безпосередньо, по роботі (заступник директора МІОКу). Калинець як поет привабив мене глибиною свого мислення. У нього, наприклад, є метафора залізних стовпів, які ще з першої збірки символізують велетів, що тримають небо Вітчизни. Таким стовпом є для мене й сам автор, його письмо – творчість усупереч. Він старався ніколи не повторюватися – в його поезії можна знайти розмаїття і тематичне, і жанрове. Він є, за Василем Стусом, зразком прямостояння, тим, хто не підкорявся обставинам.

Поезія – не просто римування

У школі були віршування, проби, а потім вирішив, що ліпше буду читати поезію, ніж її писати. На першому році аспірантури захотілося підійти до творчості серйозніше. Поезія – це не просто римування, це робота і серця, і розуму. Василь Голобородько каже, що його поезія починається з образу, чіпкої метафори, яку згодом опрацьовуєш. І я згоден із цим. Образ може з’явитися неочікувано. Ось їду у транспорті, кашляє жінка, відчиняються двері, вона виходить, заходить «порція» нових людей. Це наштовхує на образ: хворий автобус, який надривно викашлює одних людей, але ротом дверей відразу вдихає інших. І тоді можна далі мислити асоціативно: одні люди приходять в наше життя, інші відходять. Бувають стихійні тексти, породжені сильним враженням, а деякі тексти треба шліфувати довго, декілька днів чи тижнів.

Найбільший вплив на мою творчість справили Ігор Калинець, Грицько Чубай і Пауль Целан. Також подобаються Борис Гуменюк, Галина Крук, Назар Федорак, Ігор Астапенко. Є молоді поети, з якими перетинаюся і в яких бачу сильних авторів – Ірина Юрковська, Володимир Кулиняк (Кауфман), Мар’яна Зеленюк, Ростислав Кузик. Я їх запрошував на творчі вечори «Тримай 5», які організовував із Любомиром Серняком у кав’ярні «Штука» й Домі Франка, торік і цього року.

Поезія не є явищем статичним, це постійний рух до вдосконалення. Важливо брати участь у конкурсах, спілкуватися з іншими поетами, читати їх. Бо діалог, як на рівні текстів, так і на особистому рівні сприяє ширшому баченню. Інколи варто взяти паузу й зробити висновок, чи треба тобі писати чи ні. Мені прийшло розуміння, що треба, бо є бажання говорити і бути почутим.
 

Поезії Назара Данчишина – в ч. 12 (26 квітня – 9 травня 2018 року) тижневика «Аудиторія».