Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Мова гартує дух, або Як Політехніка ставала українською: з історії створення Товариства «Просвіта» в Університеті

7 березня 2018, 09:33
Ярослава Величко, тижневик «Аудиторія»

До 150-ліття «Просвіти» і 30-ліття її відродження в Україні та 30-ліття діяльності у нашому виші продовжуємо знайомити читачів з історією організації. Сьогодні наша розповідь про боротьбу просвітян за утвердження української мови у Львівській політехніці.

Товариство української мови у Львівській політехніці запрацювало одразу після створення на конференції 14 грудня 1988 року. Члени ради поділилися за комісіями: організаційна, інформаційна, мовна, просвітницька, молодіжної політики.

Розпочалася нелегка, але дуже енергійна робота: прийняття нових членів, створення осередків на факультетах та в підрозділах, організовування культурно-просвітницьких заходів, залучення студентів й інформаційне забезпечення діяльності. Та найпершим і найважливішим завданням, яке поставило перед собою Товариство, було: впровадити українську мову в навчальний і науковий процес та документування зросійщеної за роки радянської влади Львівської політехніки. Адже ще 1907 року у статті «Визволення Росії і українське питання» Михайло Грушевський писав: «Поки українська мова не здобуде собі місця у вищій школі, поки вона не служить органом викладання в університетах та в инших навчальних закладах, поки вона не стала знаряддям наукової праці у викладанні і літературі, доти суспільство, народність, що розмовляє цією мовою, почуватиметься на становищі нижчої, культурно неповноцінної нації».

З перших днів просвітяни наполегливо штурмували керівництво інституту, вимагаючи переходу на українську мову. Це було найважче завдання і його виконання давалося дуже непросто, бо, як тоді пояснювали в інститутському парткомі, в Політехніці «історично склалася українсько-російська двомовність». І тільки після того, як 28 жовтня 1989 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про мови в Українській РСР» (хоч і досить недолугий, але все ж таки закон!), справа зрушила з місця. Адже керівництво як у столиці, так і на місцях, звикло жити по інструкціях згори, тому вже не опиралося (хоч і не без того що пробувало маніпулювати громадською думкою).

Отак у ч. 37 від 27.12.1989 р. «Радянського студента» (так тоді називалася наша «Аудиторія») з’явилося «Звернення до членів Товариства української мови – викладачів, співробітників і студентів інституту», в якому йшлося про підготовку інститутської програми впровадження української мови в усіх сферах життя Політехніки. «Неодмінною умовою опрацювання такої програми має бути вивчення думки широкої громадськості інституту», – повідомлялося у Зверненні.

7 лютого 1990 р. наша газета (ч. 4) передрукувала з «Літературної України» від 25.01.1990 р. Звернення правління Товариства української мови ім. Т. Шевченка «До осередків Товариства української мови імені Тараса Шевченка, до всіх, кому не байдужа доля української мови», в якому повідомлялося про створення Республіканської комісії (на чолі із заступником Голови Ради Міністрів УРСР М. Орлик), що мала підготувати «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 р.»

Щоб не допустити профанації намірів Товариства, республіканське Правління ТУМ задекларувало свою участь у підготовці документа і закликало громадськість проявляти ініціативу на місцях.

У відповідь на заклик рада об’єднання осередків Товариства української мови Львівської політехніки подала свої рекомендації до складу інститутської «комісії з підготовки заходів щодо розширення сфери функціювання української мови». На паритетних засадах до неї ввійшли члени ради Товариства і його симпатики, представники від адміністрації та парткому: новий голова інститутського ТУМу доцент Є. Шморгун та доцент О. Гринів (на той час уже голова інститутської ради НРУ), професори Я. Буджак, Б. Стадник, Ю. Готра, доценти Г. Вознюк, Х. Бурштинська, М. Кукляк, М. Космина, Л. Лукащук, а також О. Морушко, М. Хрущ, С. Шалата. Очолив комісію проректор В. Павлиш.

21 лютого 1990 року в «Радянському студенті» (ч. 6) для ознайомлення громадськості вже було опубліковано напрацьовану комісією «Програму організаційно-методичних заходів ЛПІ по впровадженню Закону УРСР «Про мови в УРСР», яку в квітні того ж року затвердила Вчена рада Політехніки, чим підтримала й узаконила процес переходу інституту на українську мову. Це мало величезне значення, адже з того часу виконання запланованих заходів уже було на офіційному контролі високого інститутського органу. Згідно з програмою повне впровадження української мови в усі сфери життя інституту мало завершитися 1992 року (за планом Міністерства освіти – 1994-го).

І – розпочалася активна й послідовна робота щодо впровадження «Програми…». До слова, велике значення для досягнення нашої мети мало створення у Львівській політехніці (якраз наприкінці грудня 1989 року) кафедри української мови, яку очолив Геннадій Вознюк, узявши на свої плечі левину частку роботи.

Уже в грудні 1990-го на звітно-виборній конференції Товариства його голова Євген Шморгун доповідав про перші досягнення: постійне зростання кількості викладачів, які провадили навчальні заняття українською мовою (понад 80%); курси вивчення української мови для викладачів і студентів, зокрема іноземних; українською мовою провадилися засідання рад факультетів, кафедр, зборів та інших заходів, а також документація; почали виходити навчальні посібники; тривала робота над підготовкою словників, на українську мову переведено публікацію періодичних наукових видань.

Звісно, що за такий короткий період неможливо було підготувати всі українськомовні підручники, тому спершу видавали конспекти лекцій і навчальні посібники, що мали стати основою майбутніх підручників. Слушними були пропозиції перекладати на українську мову не тільки найкращі російськомовні підручники, але й англійські, німецькі чи французькі, а також домогтися в Мінвузі вирішення питання про підготовку іноземних студентів до навчання українською мовою.

Завдання на найближчий період, рекомендації керівництву Політехніки та первинним осередкам Товариства конференція сконцентрувала у відповідній ухвалі, яку теж опубліковано в інститутській газеті.

І що найважливіше: підсумки діяльності Товариства за оті два роки розвіяли будь-які сумніви в доцільності нашої роботи, переконали у правильності обраного шляху. Окрім термінологічних словників і підручників українською мовою, над якими працювали колективи кафедр, виставок, лекцій і вечорів, публікацій у перейменованій на «Львівський політехнік» інститутській газеті просвітницьких статей з правдивої історії України, про репресованих діячів науки й культури, може, найпомітнішим наслідком присутності ТУМу в житті інституту стала жива українська мова, яка зазвучала на високих нарадах і зборах, на лекціях і семінарських, у коридорах корпусів і в гуртожитках. Виявилося раптом, що представники нашої адміністрації, професори, викладачі та персонал, які до того часу послуговувалися російською мовою, добре знають українську, незважаючи на те, що не для всіх вона була рідною.

Але перші успіхи не стали підставою для заспокоєння. Відповідно до «Програми...», в якій були передбачені покрокові заходи і терміни їхнього виконання, просвітяни спільно з представниками адміністрації регулярно перевіряли кафедри та інші підрозділи, а результати публікували в інститутській газеті.

Особливо пожвавішала робота після обрання на посаду ректора інтелектуала і патріота Юрія Рудавського (27 лютого 1991 року) і завдяки співпраці його нової команди із Товариством української мови.

Так, 18 червня 1991 року Вчена рада інституту заслухала виконання «Програми...» і зобов’язала завідувачів кафедр, деканів факультетів, голів учених рад, методичну раду інституту забезпечити провадження робочої та методичної документації тільки українською мовою, а також рекомендувала враховувати мовний рівень викладання під час атестацій і конкурсів на заміщення викладацьких посад; забезпечити видання навчально-методичної літератури лише українською мовою; до 1 жовтня 1991 р. на всіх кафедрах сформувати авторські колективи для підготовки до видання технічних словників, а також підручників, посібників, іншої навчально-методичної та наукової літератури українською мовою; для прискорення роботи над створенням української науково-технічної термінології і видання української технічної літератури, а також для координації цієї роботи з відповідними організаціями в межах України створити в інституті термінологічно-видавничу держбюджетну лабораторію з обсягом фінансування орієнтовно 40 тис. крб. на рік, а при факультетах – термінологічно-видавничі комісії.

Важливим кроком на шляху до забезпечення навчального і наукового процесів українськими підручниками стало створення видавництва Львівської політехніки. Про це, а також про інші кроки на шляху до того, щоб українська мова і український дух запанували у Львівській політехніці, мабуть, розкажуть інші, а я лиш хочу згадати про ще одну значущу сторінку в історії нашої альма-матер, хоч, на перший погляд, вона і не має прямого стосунку до теми моїх нинішніх спогадів.

У дні ГКЧП Політехніка не впала перед ворогом на коліна: на заклик Руху й інститутського Товариства української мови керівництво Львівської політехніки видало розпорядження про виселення з приміщення нашого навчального закладу компартійного комітету і комітету комсомолу, а також ректор підписав наказ про проведення наукової конференції з питань українського визвольного руху в ХХ столітті, яку на цей час підготувала кафедра історії України.

Що не кажіть, а мова гартує дух!
 

Ярослава Величко,
голова інформаційної комісії Товариства української мови
(згодом – Товариство «Просвіта») у 1988–2007 рр.