Науковці з Голландії Франк ван Гейлкеркен і Кун Конінґс зацікавлені у співпраці з Політехнікою в ІТ-праві

30 січня 2018, 09:07
Ірина Мартин, тижневик «Аудиторія»

Таке побажання висловили науковці з Голландії Франк ван Гейлкеркен і Кун Конінґс, які працюють у тандемі. На заходах VII Міжнародного наукового форуму їх можна було побачити втрьох, у супроводі дружини Франка – українки Надії, яка допомагала з перекладом.

Свого часу Франк успішно працював у міжнародній ІТ-компанії в одній із локацій в Україні, але згодом отримав пропозицію викладати ІТ-право в університеті Гронінгена (Нідерланди). Його колега – теж викладач цього університету й адвокат-практик.

– ІТ-право – це виклик інформаційному суспільству. Що більше інформації, то більша потреба в ньому. У вас лише починають про це говорити, у світі – трохи більше, однак ІТ-право – одна з найновіших наукових галузей, – розповідає Франк.

– Які найактуальніші проблеми воно повинно розв’язувати?

– Візьмімо найновішу українську – на підставі державного рішення заблоковано дві соцмережі – «Вконтакте» й «Однокласники». Користуватися ними – грубе порушення. Однак, із другого боку, можемо говорити і про те, чи указ про це не заперечує свободу слова. Власне ІТ-право повинно вивчити, на якому підґрунті щось заборонено, чи можна таким чином обмежувати свободу слова і яка законодавча підстава цього. Це лише один приклад потреби ІТ-правових норм.

Під час наукового форуму Франк і Кун презентували свою доповідь про те, що інформація, яку кожен із нас використовує особисто, потребує певного захисту, тому ми повинні знати, які є підґрунтя обмежень, що можемо публічно використовувати, а що є нашим особистим.

Прикладом того, як зберігати і надсилати інформацію між отримувачами безпечним способом (так, щоб ніхто не міг її прочитати), є Блокчейн (база даних, яка підтримує перелік записів, так званих блоків, і ця база постійно зростає). Зазвичай кожну публічну інформацію можна перевірити. Проте це особиста інформація і якимсь чином треба її захистити.

– Візьмімо, до прикладу, принцип доправлення паперових листів до адресата. Тоді ми послуговуємося поштою і поштарем. І немає жодної гарантії, що ці листи не читатиме хтось сторонній. Але є інший метод передавання листа – з рук у руки, однак не так, як ми звикли, а через мережу. Тоді кореспонденція має більшу захищеність, кожен її бачить і розуміє: «Це не мені», тому пересилає далі. Так лист іде, доки адресат його не отримає, бо лише він зможе його відкрити, – розповідає Франк.

– Чим така форма надсилання листа відрізняється від електронного?

– Це трохи складно пояснити теоретично, однак вона гарантує більшу захищеність інформації. Адресантові достатньо принести листа у відповідну фірму, яка його безпечно перешле, – пояснює Кун. – Аналогічно можна буде пересилати гроші, що також гарантуватиме абсолютну захищеність, на відміну від банку, працівники якого мають доступ до інформації на нашій картці. Тут лише достатньо, щоб двоє осіб мали спільний акаунт. Коли нема посередника, то важче перевірити особистісні дані. ІТ-правники застерігають, що така форма пересилань, очевидно, не буде до вподоби владі, яка звикла все на світі контролювати.

– Чи у Вашій країні це вже діє?

– Ідея біткоїну (електронної валюти) виникла 2001 року, через 8 років почала більш-менш працювати і зараз набирає більших обертів, – каже Франк.

Отож, на часі – захист особистої інформації. Наприклад, ми багато можемо стягнути з інтернету. І часто не задумуємося, що це чиясь власність. Однак і нема закону, який забороняє користуватися нею. Власне ІТ-право пояснює, хто може використовувати інформацію, яку хтось завантажив в інтернет, розповідає, як нею користуватися, аби не порушувати права власності автора.

Так само людина, яка оприлюднює будь-яку інформацію, повинна розуміти, що нею може скористатися будь-хто і в різних намірах, тому повинна знати, як її захистити. Банальний приклад: ми без вагань на своїй сторінці у соцмережі часто вписуємо власні контакти. А потім дивуємося, коли отримуємо не знати звідки сумнівний товар, який треба оплатити. Або ж нам телефонують невідомі особи і нав’язливо щось пропонують. У таких ситуаціях ІТ-право прийде нам на допомогу і навчить, як поводитися.

– Світ розвивається, стає складнішим. Особливо стрімко розвивається технічна частина, тому ми, ІТ-правники, повинні знати, як вона працює, щоб правильно застосувати різні законодавчі норми, – наголошує Франк.

А Кун доповнює свого колегу:

– Втрату права на приватність можна прирівняти до втрати свободи, адже коли за нашими діями стежать, то починаємо думати, що варто робити, а що ні, тому не можемо бути повністю вільними.

Франк і Кун в один голос стверджують, що Львів на сьогодні – столиця ІТ в Україні і в Європі. Тому тут є потреба розвивати ІТ-право – створити відповідну навчальну програму, наприклад, у Львівській політехніці, проводити дослідження у цьому напрямі. Вони готові ділитися своїми знаннями.