Випускник Інституту архітектури Львівської політехніки Тарас Мацюк: проект, який передає дух Майдану

7 листопада 2018, 08:44
Катерина Гречин, тижневик «Аудиторія»

Тарас Мацюк, командир добровільного підрозділу «Чорна сотня», голова громадської організації «Золоті леви Чорної сотні» закінчив Львівський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України, здобув юридичну освіту у Франковому університеті й фах архітектора – у Львівській політехніці.

З Тарасом Мацюком ми зустрілися у день, коли йому вручали диплом бакалавра (зазвичай побачити Тараса Ярославовича дуже складно, бо він – то у Києві, то – на сході України).

– Архітектуру обрав давно та навіть розпочав навчання на денному відділенні Інституту архітектури, однак події на Майдані, війна на сході та особисті обставини змусили перервати науку, – зізнається мій співрозмовник. – Та бажання стати архітектором не полишало, тож згодом продовжив навчання заочно в Інституті адміністрування та післядипломної освіти.

– Дипломний проект Тараса Мацюка «Меморіальний музей-комплекс героям Майдану», який він «розмістив» у Львові на вулиці Стрийській (у межах парку Богдана Хмельницького, де в радянські часи був музей ПриКВО), справив на мене дуже сильне враження, – говорить завідувач кафедри архітектурного проектування та інженерії ІАРХ професор Ігор Гнесь. – Коли слухав розповідь дипломанта, оглядав проект, по тілу «бігали мурашки». Проект чудово передає відчуття Майдану, барикад. Дуже підсилює це відчуття комп’ютерна анімація: члени ДЕКу могли його «облетіти навколо», «пройти крізь нього», подивитися на нього з різних боків. Враження доповнювали записи тодішніх подій на Майдані. З таких музеїв виходиш зовсім іншою людиною. Вважаю, що до музею можна долучити історії героїв АТО, визвольної боротьби (у Львові вже не раз говорили про створення такого пантеону). Вразило, що шестеро побратимів із ООС під час захисту переживали за свого товариша під дверима та першими, після членів ДЕКу, привітали його з успішним захистом. Ми вирішили рекомендувати цю роботу на огляд-конкурс дипломних проектів, що відбуватиметься цьогоріч у Полтаві.

– Тему дипломного проекту обрав свідомо, – каже Тарас Мацюк, – адже пройшов Революцію Гідності, де, як і на війні зі східним сусідом, загинуло дуже багато моїх побратимів, друзів. Крім цього, подорожуючи Європою, бачив, як до своїх героїв ставляться у світі, як їх шанують. Тоді й захотілося втілити у реальність пам’ять про наших героїв. Разом із громадською організацією, побратимами, однодумцями намагатимемося це зробити. Якщо не у Львові, то в іншому місті, бо ця сторінка нашого життя – це непроста історія країни, кожної родини. Працюючи над проектом, хотів, щоб кожен, хто побуває в такому музеї, відчув і пережив біль втрат, гордість за людей, які виборюють свободу та незалежність нашої держави. Коли презентував свою роботу, у деяких викладачів бачив сльози на очах. Для мене це чимало означає.

– Тарасе Ярославовичу, як далі плануєте реалізовувати себе?

– Наразі на першому місці у мене – громадська діяльність. Знаходжу себе в юридичній та архітектурній галузях. Як буде далі? На все воля Божа. Тепер я потрібен на сході, ми часто їздимо туди з концертами. Нашим воякам дарують свої пісні Божена Дар, Ростислав Кушина та Юрій Дякунчак. Також на сході втілюємо в життя деякі свої проекти. До слова, Вікторія Пасічник із Луганщини, якій я порадив вступати до Львівської політехніки, нині – студентка Інституту архітектури. Хотів би також приділити більше уваги своїм трьом донечкам – Даринці, Таїсії та Ярославі (найменшій – чотири місяці), дружині. Зазвичай ми всі разом подорожуємо на схід. На жаль, якщо раніше на телебаченні розповідали про конкретних людей, які гинули на війні, то тепер подають лише суху статистику, до якої люди байдужіють. Відтак до учасників бойових дій дедалі частіше ставляться з агресією, особливо, коли йдеться про пільги. У таких випадках допомагаю людям вирішувати юридичні проблеми, зокрема захищаємо їх від бандитів-колекторів. Також відновлюємо українську культуру на сході, плануємо створити там історичний музей. Намагаємося змінити свідомість тамтешніх людей через літературу, культуру, пісню.

Вікторія Пасічник, першокурсниця ІАРХ, каже: «Тарас Ярославович підштовхнув мене до вступу в Політехніку, коли я ілюструвала їхній дитячий журнал «Золоте левеня». Я йому дуже вдячна, бо зачарована університетом і містом Лева. Він дуже добрий, багато допомагає дітям, і дорослим у станиці».

У день отримання диплома заступник директора ІАРХ доцент Ярослав Ракочий подарував командирові «Чорної сотні» свою картину.

– Я не знаю людей, щоб так любили Україну, як він, – каже Ярослав Володимирович. – Це – прекрасна людина, з великим серцем. На сході щороку з командою дарує діточкам паски, знайшов кошти на побудову пам’ятника Шевченкові. Мені імпонує, що готуючи проект, спілкувався зі своїми побратимами, враховував думку кожного. Рідко трапляється, що проект має таке своєрідне обговорення ще до захисту. Архітектура Тараса дуже емоційна, патріотична. Сподіваюся, моя картина, на якій на дереві зображено церкву Юра, допоможе йому стати таким же міцним, як ці волокна бука. Якщо в нас буде багато таких людей, як Тарас, то наша країна теж швидко стане сильною.