«Як ви ставитеся до академічної доброчесності?»: розповідають студенти Львівської політехніки

5 жовтня 2018, 08:53
Ірина Мартин, тижневик «Аудиторія»

Проблема дотримання академічної доброчесності доволі поширена не лише в українських університетах, а й у США, Європі. Із появою нових гаджетів щоразу більше можливостей, а отже, і спокус списати на іспиті, приписати собі чиїсь твердження у рефераті. Студенти відверто зізнаються, що вдаються до списувань (бо ж хто не списує, адже все вивчити неможливо, це ж ознака кмітливості, бо є предмети, які тобі ні до чого). Про хабарництво здебільшого воліють говорити анонімно й образно: «Ну ви ж самі знаєте», «Всяке трапляється». Однак одні цього не сприймають за будь-яких умов, другі ставляться лояльно, а треті цим зацікавлені, бо «Нащо мені то здалося?».

Причин вчитися нечесно – багато. Але й не менше є причин вчитися чесно. Ніхто з нас не хотів би в майбутньому стикатися з поганими фахівцями, які сплагіювали магістерську роботу, з лікарями, які колись списували, а тепер не вміють встановити діагноз і призначити добре лікування, не хочемо їхати машиною, яку інженер сконструював навгад, бо колись прогулював пари.

Всі розуміють, що привласнювати собі щось матеріальне – зле, але чомусь менше людей вважають за поганий вчинок присвоїти собі бодай частину чийогось наукового дослідження. Перший крок до якісної освіти нам дає система ЗНО. А що далі? Молода особа приходить до університету з різними намірами, різними амбіціями й тому вчиться чесно або нечесно. Хтось запевняє, що без списувань неможливо. Однак це можуть заперечити студенти університетів-партнерів проекту «Сприяння академічній доброчесності», які погодилися вчитися чесно. Наскільки це важливо, ми вже частково сказали.

Аліна Пічугіна, студентка третього курсу Інституту архітектури:
«Вчитися треба чесно»

Про саме поняття академічної доброчесності не чула, але самі принципи мені прийнятні. До будь-яких нечесностей ставлюся негативно. Ти йдеш здобувати знання, які в майбутньому використовуватимеш. Якщо давати хабарі замість того, аби чогось навчитися – такого не розумію. А як правильно використовувати цитати, думки інших у своїх роботах, мені розповіли ще під час навчання у ліцеї.

Арина Жарко, студентка четвертого курсу Інституту прикладної математики та фундаментальних наук:
«Правил дотримуюся, але шпаргалками користуюся»

Це поняття для мене асоціюється з чесним складанням іспитів та заліків. Цих правил я дотримуюся. Якщо вчишся для себе, то в твоїх інтересах зробити, аби все було чесно. Але якщо щось не довчила, то шпаргалками користуюся, бо нереально вивчити все на світі, особливо дуже складне (через великий обсяг інформації).

Богдан Вінярський, студент другого курсу Інституту енергетики та систем керування:
«До певної міри використовую чужі думки»

Про академічну доброчесність знаю. Ці правила сприймаю. Але, знаєте, всі списують. Плагіат сам собою – непогана ідея, але до нього треба свою думку додати, обґрунтувати її, тобто до певної міри використовую чужі думки. Хабарництво, звісно, є, але конкретно з ним не стикався, сам таким не послуговувався. Це вже крайність, коли аж ніяк не можеш вивчити.

Даріо Гавришкевич, студент третього курсу Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій:
«Списування сприймаю. Все решта – ні»

До академічної доброчесності ставлюся позитивно. Чи я списую? Само собою зрозуміло – я ж студент. Це погано, бо менше знань отримую, але такі ситуації вчать викручуватися, особливо якщо сидиш за першою партою, перед викладачем, він пильно дивиться на всіх, виганяє тих, хто списує... Плагіатом не послуговуюся. Можу хіба як зразок подивитися, але завжди в основі – свої думки, свій аналіз. До хабарів ставлюся негативно. Якщо вже щось не довчив, можна підійти до викладача й попросити десь підтягнути оцінку, але не більше.