Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

«Які емоції у вас викликає закінчення Університету?»: розповідають випускниці Львівської політехніки

23 березня 2018, 08:48
Анастасія Мозгова, тижневик «Аудиторія»

Закінчення університету – знакова подія у житті кожної людини. Для когось – це привід зітхнути з полегшенням і тішитися, що нарешті все навчання позаду і можна з головою поринути у доросле життя, інші ж, навпаки, шкодують, що студентські роки промайнули так швидко. До цього можна ставитися по-різному, але бути байдужим точно неможливо, бо як-не-як це зміни, які обов’язково впливають на життя.

Я закінчую університет менше, ніж через чотири місяці. Пригадую, як проплакала свій гімназійний випускний: невимовно шкода було покидати свою рідну Класичну гімназію, прикро було розлучатися з учителями і однокласниками (навіть із тими, з якими ніколи не було теплих стосунків). На випускному кожен із нас уже знав, який виш на нього чекає, але досі пам’ятаю, який страх огортав від невідомості: «а як буде далі?», «а що, коли не вступлю?».

Нинішня ситуація є дуже схожою, але замість школи – університет, на місці однокласників – однокурсники, а до списку наставників, за якими я сумуватиму, додалися ще й викладачі. І нехай я занадто сентиментальна, як ви можете собі подумати, але одна думка про мантію, конфедератку і вручений диплом стискає всередині. Тішить, що панічний страх «Боже, що я робитиму по закінченні?», «де шукатиму роботу?», «а що, коли не знайду?» позаду, бо робота є і вона мені подобається.

Я люблю вчитися. Навіть сесія, якою б виснажливою вона не була, мені подобалася. У цьому наче соромно й смішно зізнаватися навіть собі, але десь глибоко в душі я завжди це знала. Тож не дивно, що думки про вступ до аспірантури не дають мені спокою, щоправда, є багато різних чинників, які мене зупиняють.

Яким я бачу своє майбутнє? Скажу так: я його бачу – і це головне, а яким воно буде – життя покаже.

Оксана Карпінська, випускниця Інституту економіки і менеджменту:
«Страшно було, коли я ще не була працевлаштована»

Вважаю, що закінчила університет ще влітку, адже останні півроку ми просто писали дипломи. Те, на що я очікувала, сталося – я працюю за спеціальністю. Мені подобається моя робота, тож я задоволена. Страшно було літом, коли я ще не була працевлаштована.

Анна Яровенко, випускниця Інституту гуманітарних та соціальних наук:
«В університеті завжди були люди, які підтримували»

Якщо відверто, закінчення університету я ще до кінця не усвідомила, адже кажуть, що для встановлення звички потрібен 21 день, а тут протягом шести років звичка явно закріпилась. Якщо говорити про відчуття від закінчення, то переважатиме радше сум, адже, незважаючи на всі труднощі, в університеті завжди були люди, які підтримували – друзі, викладачі. Стосовно сподівань, очікувань чи страхів – їх немає: я досить давно працюю, міцно стою на ногах. Зрештою, з кожної проблемної ситуації можна знайти вихід. Стосовно таких глобально-абстрактних питань як майбутнє не дуже замислююся, знаю, що все буде добре, і зі всього можна знайти вихід у разі чого.

Дарія Павлій, випускниця Інституту архітектури:
«Боятися нічого не треба, а роботи – особливо!»

Закінчення університету для мене не подія: хоч випускний був нещодавно, здається, ніби я закінчила Політехніку вже давно. Боятися нічого не потрібно, а роботи – особливо! Скажу відверто, Політех усе ж дав своє, але сподіватися лиш на університет не можна. Я бачу майбутнє таким: маленькими кроками йти до великих цілей. Якщо не сидіти, склавши руки, результати будуть обов’язково. Головне – не думати, а діяти! З пошуком роботи – пощастило. Уже 3 місяці як працюю. Попит на дизайн різко зростає, вакансій багато. Важливо пробувати.

Олена Позднякова, випускниця Інституту економіки і менеджменту:
«У мене ще є час побути студентом»

Я навчаюся за програмою подвійного диплома – паралельно в Україні і в Польщі. У Польщі навчання на магістратурі триває не півтора року, а два, тож у мене ще є час побути студентом, довчитися, знайти роботу. Наразі орієнтуюся на Польщу: там шукаю житло і місце праці. Страшно не знайти роботу, але я ще маю час.