З Україною в серці: в ІІМТ дбають, щоб зі стін Політехніки виходили справжні українські кадри

11 вересня 2018, 14:09
Катерина Гречин, тижневик «Аудиторія»

В Інституті інженерної механіки та транспорту, готуючи профільних спеціалістів, дбають і про те, щоб зі стін Університету виходили справжні українські кадри. Тож у позалекційний час допомагають своїм вихованцям краще вивчити історію краю, держави загалом, її літературу, навчають утверджувати своїми справами українську мову, національну ідею.

Для цього використовують усі доступні способи: вечорниці, різні тематичні вечори, читання Шевченківської та іншої поезії українських авторів, наочну агітацію тощо. Під особистим контролем директора інституту доцента Олексія Ланця – регулярне оновлення стендів. Він і сам охоче долучається до цієї роботи.

Якщо піднятися сходами на третій поверх, то у вічі одразу впадає оригінальний портрет Великого Кобзаря, виконаний, до речі, у незвичній формі і в єдиному екземплярі. Готуючи авторську роботу, Олексій Степанович спочатку на великому листі металу відтворив портрет Шевченка, потім зробив отвори, в які (за малюнком) запресовував різного розміру циліндрики-штифти з твердосплавного матеріалу, що залишилися після наукових досліджень. Унаслідок творчого поєднання чистої механіки й мистецтва вийшов дуже цікавий портрет із металу, покритого міддю. З обох боків його доповнюють відомі рядки з поезії Тараса Шевченка, висять вишивані рушники.

По обидва боки портрета – стенди «Рідна мова – коріння нації» (висловлювання відомих українців про мову) та «Моя Україна» (Славень України, Молитва за Україну, вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну»), які виготовив завідувач кафедри механіки та автоматизації машинобудування професор Ігор Кузьо. На протилежній стіні – ще один стенд, в основу якого лягли поетичні рядки з подарованої професору збірки поезій київського науковця-механіка, колишнього доцента кафедри прикладної механіки Київського політехнічного інституту Віталія Іващенка. Окрім рядків із поезій, на стенді – портрети відомих українців Ліни Костенко, Любомира Гузара, Михайла Вербицького, цитати з їхніх висловлювань і вірші.

Мріють радіофікувати корпус, щоб у перервах між парами звучала українська музика й поезія.

– У нашому інституті практично всі викладачі – просвітяни, – говорить завідувач кафедри проектування та експлуатації професор Зіновій Стоцько. – Саме тому кожен із нас дбає й про збереження історії інституту. Нашими руками зроблено багато стендів з історії механіки, що розміщено вздовж сходів. На першому поверсі – реальні прилади й верстати, починаючи з давніх часів і закінчуючи сучасним приладдям. У нашому імпровізованому музеї можна побачити оригінальні механізми, деталі з механіки, які нам удалося зберегти від колишніх лабораторій. Дещо взяли з архіву. Уже при вході до інституту кожен може прочитати його назву, спроектовану й виготовлену методом комп’ютерного проектування. Так ми намагалися поєднати старовину зі сучасною методикою виготовлення деяких плакатів, рисунків. Приємно, що саме наш директор є ініціатором створення в старовинному корпусі музею з історії механіки. Загалом, колись механіка була основою Львівської політехніки. Тепер ту історію можна прослідкувати на окремих виробах, механічних деталях тощо. Зберігаючи нашу історію, робимо все, щоб наш музей виглядав естетично й гарно. А ще можемо похвалитися своїми лабораторіями, унікальним міні-заводом, де поєднано проектування нового обладнання й відразу його виробництво. Приємно, що від усього цього отримуємо задоволення й ми, і промисловці, з якими співпрацюємо.

Зіновій Антонович розповідає, як його «дістають» директори, керівники підприємств, які просять інженерів-механіків і беруть усіх, бо після стажування ті стають добрими фахівцями. Він вважає, що спеціальність треба обрати таку, щоб на все життя, щоб фах був приємний і корисний.

– На жаль, – продовжує професор, – вступники не часто обирають наш інститут. Вони вважають, що ці професії непрестижні, окрім цього в нас навчатися таки нелегко, бо є багато точних дисциплін. Якби в нас працювало на належному рівні виробництво, то ми б у своїх дослідженнях досягнули чимало. Варто нарешті нашій державі подбати про те, щоб продавати за кордон готовий продукт, а не сировину, а це машини, технології, чого нам зараз бракує. Щоб вийти на світовий рівень, їх треба робити в Україні.