Вступ 2019: рейтингові списки
 

Думки з Першої Міжнародної Асамблеї «Українка у світі: професіоналізм, активізм, традиція»

4 вересня 2019, 13:52
Наталія ПАВЛИШИН, Центр комунікацій Львівської політехніки

Оксана Юринець, депутатка Верховної ради України VIII скликання, членкиня Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, голова постійної делегації у Парламентській асамблеї НАТО, членкиня української частини Парламентського комітету асоціацій, співголова Групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща:
«Незалежна і автономна Україна необхідна для Європейського світового простору і миру»

«Не можна втрачати три речі: час, можливості і слово. Для мене дуже важливо все те, що ми робили впродовж усіх років. Є жінки, завдяки яким ми сформувалися. Завдяки вам я п’ять років тому здобула новий досвід. Та ще більше маємо зробити. Маємо місію ще з часів княгині Ольги — творити Європу і Українську Державу. І вона повинна бути здійснена. Незалежна і автономна Україна необхідна для Європейського світового простору і миру.

Українкою нині модно бути. Адже ми — нація, яка відстояла свою гідність. Для нас важлива підтримка кожного. І з впевненістю повторю слова своєї колеги Ганни Гопко: в нашій країні всім вистачить роботи. Тож ми — не конкуруємо, а взаємодіємо. Я впевнена, що на вершині всього потрібно ставити любов. Бо ненавистю можна зруйнувати багато. А збудувати будь-що можливо виключно в любові».

Мирослава Ґонґадзе, журналістка, телеведуча, головна редакторка та очільниця Української служби «Голосу Америки», експертка з питань України, Східної Європи та свободи слова на пострадянському просторі:
«Те, що я українка, є моїм достоїнством і моєю силою»

«Те, що я українка, є моїм достоїнством і моєю силою. Щоб бути успішними, нам треба вириватися із зони комфорту. Бо лише тоді стаємо здатними творити та підніматися на вершину.

Жінка як пакетик чаю: ти ніколи не знає, наскільки він міцний, доки не потрапить у гарячу воду. Так і про жінку — ми не знаємо, наскільки сильні, доки не потрапимо в складну ситуацію.

Для мене важливо робити щось корисне не лише для себе чи родини, а для громади. Коли є перепони, уявляю, що я гірська річка, яка здатна обійти всі пороги. І це мені допомагає долати все».

Рейнелл Андрейчук, сенаторка, співголова Міжпарламентської ради Україна-НАТО в Парламентській асамблеї НАТО, ініціаторка проєкту історичної резолюції про визнання Голодомору в Україні геноцидом, який був ухвалений Сенатом 19 червня 2003 року:
«Є щось особливе в українській душі, яка породжує свободу, справедливість і місце для всіх нас»

«Я думала, що діаспора може зробити для України, і що Україна може зробити для себе? У мене є дуже багато можливостей. І перша — інформувати світ, зокрема про Голодомор. Ніхто в Канаді про це не знав. А ті, хто його пережив, не хотіли про це говорити, бо боялися говорити про своє минуле. Та в мене була можливість згрупувати багатьох професорів і я пояснила, чому Канада має визнати Голодомор. Ми змогли внести цей закон і зараз у нас є акт про визнання Голодомору. Ми повинні навчити, що таке Голодомор, розказати про нього.

Зараз я звертаюсь до інших парламентів і кажу: ви також маєте визнати Голодомор. Я хочу сказати, що кожна з нас має можливість. Ви думаєте, коли я була маленькою дівчинкою в селі, я думала про те, де я і ким я стану? В мене були чудові можливості, тому що є щось особливе в українській душі, яка породжує свободу, справедливість і місце для всіх нас».

Оксана Літинська, фінансова директорка міжнародних відділень інвестиційного банку Стандард Банк Груп в Лондоні, пластунка та альпіністка, яка розгорнула прапор України на Евересті:
«Роблячи щось більше, розумієш, що можеш жити для майбутніх поколінь»

«Я походжу з родини сильних жінок. Мабуть, саме це для мене є поштовхом, щоб робити більше, виходити зі зони свого комфорту. Ми часто не мріємо великими речами, а лише тим, що перед нами. Та роблячи щось більше, змінюється світогляд. Тоді розумієш, що можеш жити не лише для себе, а й для майбутніх поколінь. У Лондон я приїхала з власним сприйняттям світу, але там навчилася підходити до проблем з іншої точки зору. Це мало вплив на мій професійний зріст. Зрештою й Еверест був для мене свідомим і дуже потрібним новим викликом. Я готувалася до цього п’ять років. І це теж важливо, адже ми часто хочемо швидкого результату там, де насправді потрібна витримка і багато зусиль».