Підготовчі курси (за програмою ЗНО)
Всеукраїнська олімпіада  Львівської політехніки
 

«Усі мої полотна – як «маленькі діти»: у Палаці мистецтв триває персональна виставка випускниці Університету

4 січня 2019, 14:11
Галина Ярема, газета «Високий Замок»

Виставка молодої художниці, випускниці Інституту архітектури Львівської політехніки Христини Кунанець, що зараз триває у Палаці мистецтв, присвячена філософській темі «Гроші». Це перша персональна виставка 25-річної художниці, на якій вона представила 19 робіт.

Роботи Христини зачаровують, у кожній – глибокий зміст і різне тлумачення ставлення до грошей. Христині Кунанець подобається, коли в її картинах люди бачать щось індивідуальне, своє. Коли сприймають її полотна як мистецький твір, у якому хтось прочитає вірш, а хтось і ціле оповідання зможе побачити…

– Христино, чому виріши­ли зробити акцент на гро­шах?

– Бо це, на мою думку, най­актуальніша тема у наш час, – сказала журналістові «ВЗ» мо­лода художниця. – Гроші мають і позитивний бік, і негативний. У грошах хтось бачить щастя, а комусь вони приносять біду і вводять у гріх.

– Звідки брали сюжети для написання картин?

– Сюжети у картинах – не мої індивідуальні, а почуті, побаче­ні. Це історії, які я зневажаю, бо у більшості робіт показую нега­тивний бік життя, що пов’язаний з грошима.

– Ви випускниця Львівської художньої академії?

– Ні, за фахом я не художник. Цьогоріч закінчила Національний університет «Львівська політехніка» за спеці­альністю «дизайн».

– А малюєте, мабуть, з ди­тинства?

– Так, усе дитинство малю­вала. Навіть брала участь у кон­курсах, не лише українсько­го масштабу, а й міжнародних. Маю багато нагород. Але це було не на зовсім серйозно­му рівні. Коли я готувалася до вступу, батьки порадили вибра­ти таку спеціальність, щоб мати надійне завтра. Щоб не забува­ти творчість і не образити бать­ків, вибрала фах дизайнера. А серйозно почала малювати два роки тому.

– Виставка – не лише свя­то, а й прибутковий момент. Чи хтось уже підходив до вас з проханням продати карти­ну?

– Не подумайте тільки, що хвалюся, але пропозицій при­дбати мої роботи мала вже ба­гато. Не раз виставляла свої картини в «Інстаграм», і того ж дня мені пропонували її про­дати. Однак я ще не наважила­ся жодного разу розлучитися з жодною з них. Усі мої полотна – як «маленькі діти». Хочу, щоб усі вони були біля мене. Я на­віть не можу їх оцінити. З іншо­го боку, якби я продала, то не могла би організувати вистав­ку. Люди би не мали можливос­ті побачити, як я малюю, що я можу. З часом, звісно, як буде попит, картини буду продавати.
 

Повний текст матеріалу – на сайті газети «Високий Замок».