Підготовка до вступу та ЗНО

Гуртки Малої технічної академії

 

Від виготовлення вікон – до проєктування міст: до 60-річчя від часу відновлення архітектурної спеціальності в Політехніці

3 жовтня 2019, 13:41
Богдан Посацький, кафедра містобудування Львівської політехніки

Минуло 60 років від часу відновлення архітектурної спеціальності у Львівській політехніці. Почати варто з того, що після постанови радянського уряду «Про усунення надмірностей у проєктуванні та будівництві» 1955 р. у Львові та інших містах Радянського Союзу (крім Москви і Ленінграда) була закрита архітектурна спеціальність (напевне, як одна з надмірностей) і протягом чотирьох років набору студентів не було. Останній випуск студентів спеціальності «архітектура» планувався на 1959 р., після чого кафедру архітектурного проєктування мали ліквідувати.

Однак, коли стало зрозуміло, що формування простору життєдіяльності людини не може відбуватися тільки засобами «чистого» будівництва, про архітекторів знову згадали. Знаючи про це, завідувач кафедри архітектурного проєктування професор І. Багенський поїхав до міністерства вищої освіти у Москві й особисто просив міністра поновити архітектурну спеціальність у Львові. Водночас, тоді головний акцент у СРСР ставився на нове типове будівництво і нове (порівняно зі старим, класичним, обтяженим надмірностями) влаштування інтер’єрів навіть із новими меблями. Тому, можна гадати, у Львівському політехнічному інституті на інженерно-будівельному факультеті 1959 р. відкрито спеціальність «Проєктування меблів та інтер’єру» і прийнято на навчання одну групу (ПМІ-1) на кафедру архітектурного проєктування.

Кафедра архітектурного проєктування традиційно розташовувалася у головному корпусі Політехніки, але входила до складу Інженерно-будівельного факультету (ІБФ), деканат якого був у будинку (нині корпус № 15) у подвір’ї науково-технічної бібліотеки, натомість лекційні і практичні заняття відбувалися переважно у головному корпусі.

1959 р. традиційну денну форму навчання в технічних ВНЗ Радянського Союзу відмінили й тому у Львівській політехніці стаціонарного навчання на перших курсах не існувало. Першокурсники вдень працювали на підприємствах своєї галузі, а вечорами вчилися в аудиторіях старих корпусів (нових ще тоді не побудували). Майбутніх проєктантів меблів скерували на робочі місця у столярні цехи Комбінату виробничих підприємств Львівської ради народного господарства (тоді існувала така форма державного територіального управління промисловістю) на вул. Кульпарківській та на вул. Польовій.

Студентам-першокурс-никам нашої групи ПМІ-1 надали кваліфікацію столяра 3-го розряду і видали трудові книжки. Так ми стали частиною «радянського трудового народу». У столярних цехах виготовляли вікна і двері та інші дерев’яні деталі для новобудов Львова. На ходу освоювали працю на різних деревообробних верстатах де, на жаль, не обходилося без травм. Треба зазначити, що у групі близько половини студентів становили демобілізовані вояки радянської армії (при вступі користувалися пільгами), їм праця йшла досить легко. Важче було колишнім школярам, зокрема, дівчатам, звикнути до суворого виробничого середовища. Постійні робітники комбінату, особливо літнього віку, спочатку досить вороже ставилися до студентів, вважаючи їх непроханими конкурентами, однак швидко зрозуміли, що студенти їм «хліба не заберуть».

На другому курсі назву спеціальності змінили на «Архітектура меблів та інтер’єру» і студентів перевели на меблеві фабрики на вул. Замарстинівській та Ткацькій. Змінився і режим праці: тиждень вчилися, а тиждень працювали, переважно в другу зміну, додому поверталися опівночі. Столярів із однорічним стажем перекваліфікували у набірників та доручили набирати «шпон цінних порід дерева» (горіх, черешня, червоне дерево з Африки), т. зв. форнір, яким обличковували шафи для одягу і посуду (буфети, креденси). Львівські меблі користувалися великим попитом, належали до «дефіцитних товарів», і купити їх було непросто.

Новий режим праці та навчання був набагато сприятливіший саме для навчання, адже можна було вдень нормально вчитися, з фотоапаратом чи мольбертом вивчати історичну архітектуру Львова, відпочивати. Запам’яталися лекції А. Рудницького та О. Луцика, екскурсії Львовом Р. Липки, заняття з малюнку С. Коропчака і П. Кравченка, заняття з архітектурного проєктування професора І. Багенського, доцентів І. Середюка, В. Сидоренка, старших викладачів Т. Максим’юк, М. Кузика, В. Блюсюка, Н. Колпакової, П. Мар’єва, В. Кравцова, асистентів В. Блюсюка, Р. Гребенюк.

На третьому курсі, тобто 1961 р. у нашому студентському житті відбулася визначна подія – у Львівському політехнічному інституті відновили традиційну денну форму навчання, а нашій спеціальності теж надали традиційну назву «архітектура».

Водночас, експерименти з навчальним процесом для нас не завершилися. Річ у тому, що Політехніка планувала велику розбудову навчальних корпусів і гуртожитків. Проєктувати вирішили силами викладачів і студентів ІБФ. Із цією метою 1959 р. організували Студентське проєктно-конструкторське бюро (СПКБ), і нашу групу від початку третього курсу посадили на проєктування нових гуртожитків на вул. Сахарова. Нам виділили робочі місця, тобто креслярські столи типу кульман у приміщеннях архітектурно-будівельного відділу СПКБ (у правому крилі корпусу № 15 поряд із деканатом ІБФ). Наша група знову опинилася в режимі праці в другу зміну, тільки не у виробничому цеху, а в проєктній майстерні.

Під керівництвом головного координатора архітектурного проєктування СПКБ доцента В. Сидоренка ми займалися генеральним планом студентського містечка в межах вулиць Сахарова, Лукаша, Відкритої, а потім проєктуванням окремих гуртожитків. Наша група завершила проєктування експериментального студентського гуртожитку № 3 на вул. Карпинця і далі виконала проєктну архітектурну документацію для гуртожитку № 8 на вул. Сахарова. Це були гуртожитки нового типу, де житлові кімнати об’єднано у блоки по дві кімнати з туалетами і душовими кабінами (автори – доценти О. Селастельніков і В. Сидоренко), в кімнатах передбачалися трансформовані меблі. Сьогодні така планувальна схема є звична, а тоді наших викладачів – керівників проєктування – звинувачували у «розтраті державних коштів». Обидва гуртожитки збудували 1964–1966 рр., і донині вони успішно експлуатуються. Проєктна праця в СПКБ дозволила студентам набути професійних навичок і після успішного закінчення ЛПІ 1965 р. стати кваліфікованими проєктантами по всьому тодішньому СРСР.

У Туркменії працювали А. Міщенко і В. Лазько, у Казахстані – В. Колодій, у східних областях України – Ю. Ситник, М. Семчишин, В. Фуксов, у Києві – А. Жирнов, у Івано-Франківську – Г. Заяць, у Тернополі – О. Федишин, у Львові В. Тиханич, П. Вічарівський і автор цих рядків. За їх проєктами збудовано багато житлових мікрорайонів, житлових та громадських будинків, виробничих споруд, стадіонів і таборів відпочинку, санаторіїв і туристичних баз, сформовано культурні ландшафти. А все починалося з виготовлення вікон і дверей…