Підготовка до вступу та ЗНО

Гуртки Малої технічної академії

 

Викладач кафедри теоретичної та практичної психології Ірина Сняданко: булінг серед студентів – мовчати не можна!

24 липня 2019, 10:10
Ірина Мартин, тижневик «Аудиторія»

Останнім часом про це явище говорять здебільшого у школах. Однак виявляється, що й серед студентів воно доволі поширене – в університеті, а особливо у гуртожитській кімнаті, де живуть більше, ніж двоє осіб. Як цьому зарадити? Як має поводитися жертва? Про це розповідає психологиня, викладачка кафедри теоретичної та практичної психології Львівської політехніки Ірина Сняданко.

Як це відбувається?

Усе починається зі ситуативних коаліцій, де двоє дружать проти однієї чи одного або четверо та більше об’єднуються навколо сильнішого. І починаються зверхні натяки, передражнювання. Булінг – це фактично цькування. І часто цькують не лише ровесників чи молодших, а й старших від себе. Ображати можна і словесно, і фізично, хоча до останнього доходить зрідка. Булінг – це також залякування, погрози, ігнорування, бойкот спілкуванню, вимагання грошей, умисне пошкодження майна, приниження через есемески, образливі коментарі у соцмережах. На другому місці – фізичне насилля, яке здебільшого здійснюють за допомогою штовхання, ударів, пощипувань, підставляння підніжки, пошкодження майна тощо. На третьому – соціальне знущання, тобто ігнорування, ізоляція, уникнення спілкування, викреслення людини зі свого середовища. Також тепер поширюється кібергбулінг – приниження особи через соцмережі.

Як поводиться жертва?

Найпоширеніша причина булінгу – невміння домовлятися. Зрештою, і нападник, і жертва мають занижену самооцінку, але перші працюють на випередження, таким чином захищаючи себе. А жертвою цькування є студент, який не вміє сказати «ні». І нападник потроху заходить на його територію. Вибухи починаються тоді, коли жертва вже не має місця ні у кімнаті, ні у туалеті, коли на неї чи на нього навішали купу обов’язків. Його виганяють з-за робочого столу, який студенти зазвичай повинні ділити, з кімнати. І тоді жертва починає вибухати, розпалюються сварки, іноді доходить до бійки.

При булінгу притаманні три типи спілкування: пасивне (коли жертва на все погоджується: «добре-добре, я це зроблю», агресивне (обстоювання себе, щоб не подумали, що жертва слабка) та асертивне, яке ми вважаємо найбільш здоровим способом комунікації (у такому разі жертва вміє сказати: «Ні, цього я не робитиму, мені це не подобається», тобто обстоює свої межі, не допускаючи конфлікту. Однак проблема в тому, що жертва здебільшого не вміє домовлятися, не вміє сказати «ні».

Ти маєш права

Цькування більш помітне в гуртожитку, ніж під час самого навчання, адже тут жертва відчуває потребу простору, свого приватного відмежування тощо. Студент, який став жертвою булінгу, мусить знати, що мовчати не є добре. Йому треба знайти однодумця, який його підтримає, і пам’ятати, що завжди може звернутися до куратора чи до коменданта гуртожитку. У моїй практиці було таке, що студентка-жертва звернулася до комендантки гуртожитку – і та відразу ж розселила дівчат по різних кімнатах.

Студенти-жертви мають свої права. І ці права захищає керівництво гуртожитку, інституту, куратор групи. А якби на рівні інституту не вдалося розв’язати проблему, то можна написати заяву до поліції.

Що загрожує тому, хто чинить булінг? У найгіршому випадку його можуть відрахувати з вишу, виселити з гуртожитку. А поза тим – розмовляють з ним, спілкуються з батьками тощо.

Підводні рифи самозахисту

Проблема в тому, що жертва цькування – це людина, яка не дуже впевнена у собі. І коли більш сильний говорить їй принизливі слова, занижує її самооцінку, то жертва ймовірно вважатиме: хтозна, може нападник має рацію? Тобто спершу ця особа не може опиратися, а прислухається, робить те, про що її просять. Однак потім, коли сильніший вимагає щораз більше, то жертва починає розуміти, що щось не те, що кінця-краю не буде. Як у такому разі поводитися?

  • Не переходити у пасивну форму захисту.
  • Не мовчати.

Тож треба навчитися казати про проблему батькам чи тому з дорослих, кому довіряєш. Батьки ж не мають говорити: сам винен, сам розв’язуй свої проблеми, сиди тихо, не зважай, будь мудріший.

Жертві треба навчитися виробляти свою асертивну поведінку: з першого дня казати «ні», не допускати нападника на свою психологічну територію. У 80% випадків булінгу проблема тягнеться з дитинства, від батьків, коли дитині казали: не маєш совісті, ти жорстокий, ти не думаєш про інших. І вона погоджується з цим, бо хоче бути хорошою, всім подобатися, не ображати. І цього ж очікує від кривдника.

Натомість доречно надсилати йому не «ти-повідомлення», а «я-повідомлення». Це профілактична дія для обстоювання своїх меж. Надсилаючи «ти-повідомлення», кажемо: ти поганий, не те робиш. Такі речі викликають агресію. Натомість доречно казати: мені це не подобається, я не хочу цього робити, мене це ображає. У такому разі можемо знайти компроміс без застосування агресії.