Запис вебінару «Особливості вступної кампанії 2017 року»

Доцент кафедри української мови ІГСН Львівської політехніки Оксана Микитюк: доля слів залежить від нас

8 листопада 2013, 13:23
Анна Герич, тижневик «Аудиторія»

День української писемності та мови відзначаємо 9 листопада, коли церква згадує Нестора-Літописця. Указ про відзначення цього дня підписав Президент Леонід Кучма у 1997 році, хоча прогресивні громадські організації домагалися цього значно раніше. Сьогодні, через 22 роки незалежності України, попри все, приємно знову чути «летовище» замість «аеропорту», або «хемія» замість «хімії». Мабуть, багато ще гарних слів нам належить воскресити… Але чи охоче студенти послуговуються українськими відповідниками понять і термінів? І чи завжди негативними для мови є чужомовні запозичення?

Мова незнищенна

Періоди русифікації (1917–1923, 1932–1957 рр.) й жорстка конкуренція, яку провокувала влада, поставивши російську в привілейоване становище; заохочення переселень та інтернаціональних шлюбів послідовно пригнічували мову української нації. І все ж філологи не мають песимізму.

– Понищеною на початку 90-х наша мова все ж не була. Рідне слово так чи інакше залишалося в народній творчості, серед фразеологізмів, прислів’їв, приказок. Багатющі перли, неологізми є у творах наших письменників. Якщо з 1933 до 1935 року знищено понад 80 словників, це не означає, що слова, які в них були, вийшли з ужитку. Люди всі слова берегли. Наприклад, викинули слово «бурштин», штучно змінивши його на «янтар». Але «бурштин» все одно залишився. Викинули «ринву» і замінили її «водостічною трубою», але будь-яка бабуся в селі буде називати ту річ, яка є під дахом, ринвою. Я переконана, що багатюща лексична скарбниця збереглася й існує серед людей. Її просто треба невтомно піднімати нагору, – зазначає доцент кафедри української мови ІГСН Оксана Микитюк.

Слова воскреслі і слова в чеканні

На 23-му році незалежності, на думку філолога, українці пригадали, знайшли й повернули собі багато власних слів. Величезну їх кількість із будь-якого словника іншомовних слів можемо замінити українськими.

– Ми давно вживаємо «відсоток», а не «процент», замість «гімну» маємо «славень». Кастинг – це відбір, маклер – посередник, меню у багатьох закладах харчування вже називають стравописом, масштаб – це мірило. Людям треба показувати це українське багатство, бо українці часом надмірну увагу приділяють чужому. Текст, у якому суцільні іншомовні слова, виглядає незрозуміло й смішно. Якби в крамничках було написано не рюкзак, а наплічник, я думаю, що це слово ввійшло б у вжиток. Або замість «фонтану», можна ж казати «водограй», – наголошує Оксана Романівна.

Процес словотворення у мові постійний. Мовознавці вважають, що щодня виникає якесь одне чи кілька нових слів, інші ж переходять до пасивної лексики. Швидкий розвиток науки і техніки змушує багато мов запозичати чужі поняття і терміни. Але з часом до багатьох із них кожен народ творить свої відповідники. Як от раніше в нас був тільки принтер, а тепер кажуть ще й «друкарка».

Студенти розмовляють гарно

Не варто надто критикувати мовлення молоді, переконана науковець. Нинішні студенти зі школи приносять добрий багаж знань, у якому велетенський пласт художньої літератури. З нього встигають підхопити багато гарних слів.

– Студенти вміють чути музику слова. Вони спокійно говорять «навзаєм», а не «взаємно», знають, що є «прийдешній» рік, а не «наступаючий». Нема «бажаючих» відповідати, а є охочі. Молодь відчуває красу і необов’язково підтримує моду на чужі слова. Тут усе добре, – посміхається філолог.

Мода на слова – відносне поняття. Кожна людина вибирає ті, які їй найбільше подобаються, охоче оживляючи мову, якою говорили її бабуся й дідусь. На думку доцента, добре вдається це письменникові Мирославові Дочинцю, який використовує слова закарпатських говірок. Письменники загалом мають великий вплив на долю слів.

Важливу роль для мови відіграє її правопис.

– Мовознавець Іван Верхратський писав, що нема такого цивілізованого народу, який би не пристосовувався до потреб часу. На його думку, правописну систему потрібно вдосконалювати що десять років. У 1933 році Сталін звелів зробити український правопис якомога ближчим до системи російської мови. В 1991 році мовознавці внесли до нього невеликі поправки, але ми й надалі послуговуємося «сталінським правописом». Той проект, який у 1999 році пропонував Василь Німчук, дуже добрий. Запропоновані в ньому зміни і далі треба впроваджувати в життя. Ніколи нема проблеми часу, завжди є проблема вибору. Маємо вибрати, що ми хочемо: руйнівний для мови правопис Сталіна, чи той, який відповідає суті та системі мови, – наголошує Оксана Микитюк.