Невдовзі Науково-дослідна частина (НДЧ) Львівської політехніки відзначатиме 75-річчя своєї діяльності. З цієї нагоди говоримо із заступницею начальника планово-фінансового відділу НДЧ Тетяною Чулой, яка вже майже 30 років працює в НДЧ.
— Пані Тетяно, розкажіть будь ласка про діяльність НДЧ, коли Ви щойно отримали цю роботу?
— У науково-дослідну частину я прийшла у 1991 році, загалом у Політехніці працюю з 1985-го. На той час вводився госпрозрахунок №1 і №2, було багато госпдоговірних лабораторій, штатних працівників, бюджетних структурних підрозділів — сьогодні ми їх називаємо бюджетними темами при кафедрах. За часів Радянського Союзу на кожне державне підприємство міністерство виділяло фонд для розвитку науки. За ці кошти підприємства укладали угоди — госпдоговори, із науково-дослідними частинами вишів, зокрема й з Львівською політехнікою. У 90-х відбувалося становлення незалежної України і багато державних підприємств закривалося. Це тривало приблизно до 2000 року, відповідно, пішов спад на укладення госпдоговорів.
— А якою ця ситуація є сьогодні?
— З огляду на останніх декілька років можу сказати, що господарські договори знову стають актуальними. Наразі більше таких угод університет укладає з комерційними структурами, малими підприємствами. Є й договори з державними структурами. Крім того, велику частку у сумарному обсязі фінансування становлять бюджетні проєкти, які фінансуються зі загального бюджету МОН України. Поступово набирають сили іноземні ґранти. Госпдоговірні лабораторії, на жаль, не займають центральне місце, бо сьогодні такі договори укладати непросто.
— Що робить планово-фінансовий відділ НДЧ на сучасному етапі?
— Робота відділу полягає у плануванні коштів — і бюджетних, і власних, формуванні кошторисів, складанні штатних розписів тощо. Ми — один із так званих «сервісних» підрозділів, який супроводжує виконання науково-дослідних робіт, незалежно від джерела фінансування. Перед тим, як науковець (а юридично — Політехніка) і державне чи комерційне підприємство укладають госпдоговір, перший складає кошторис на проєкт, прописує фінансове обґрунтування і пропонує свою ціну за виконану роботу. Підприємство розглядає його та приймає або ж пропонує власні умови. Далі науковець отримує кошти на реалізацію проєкту, які розподіляються на статті витрат — прямі та непрямі витрати, обов’язкові відрахування, встановлені нормативними документами. Наш відділ складає загальні кошториси для казначейства, а також допомагає керівникам проєктів формувати кошториси, контролює їх тощо.
— Чи змінилася робота НДЧ за час Вашої роботи тут?
— Звичайно, що так. Якщо тоді через зменшення кількості укладених госпдоговорів не було постійності, то зараз ситуація безумовно нормалізувалася. Тепер процеси планування і виконання робіт — стабільні, кошти надходять систематично і вчасно. Також відбулася повна комп’ютеризація.
— Наскільки затребувані українські науковці, зокрема політехніки?
— Потреба у науковцях існувала, існує та й надалі існуватиме. Розвиток науки на світовому рівні вимагає збільшення потреби у науковому потенціалі. Якщо раніше кадровий склад проєктів поділявся на рівні частки наукових та інженерно-технічних працівників, то сьогодні суттєво переважає перший. Розвиток науки відбувається у геометричній прогресії і потреба у науковцях не зменшується. Також можу сказати, що науковці молодшають, середній вік — 40-50 років. Наприклад, зараз є президентські ґранти, на які можуть подаватися кандидати наук, віком до 35 років, та доктори ― до 40. За останніх декілька років відсоток молодих вчених зріс, тож можна стверджувати, що українська наука молодшає.
— А як щодо попиту закордонних підприємств на українські мізки?
— Попит є. Випускники та аспіранти Політехніки їдуть на стажування закордон. На щастя, більшість повертається назад. З мого досвіду найбільше молодих науковців виїхало за кордон серед хіміків, але це було ще у 90-х роках, коли ситуація у країні була складна. На сучасному етапі стержень науково-дослідної частини залишився, окрім цього прибувають нові кадри. Відпливу працівників немає.
— Які сучасні виклики у науковій сфері?
— Як працівник планово-фінансового відділу, можу говорити про фінансовий аспект. Якщо оцінювати з погляду виконавців, то, звичайно, вони вимагають більшої фінансової свободи у здійсненні розподілу коштів. Все тому, що Державна казначейська служба України є посередником між МОН та отримувачем грошей (Політехнікою), що має низку обмежень та особливостей, які сповільнюють використання коштів та виконання проєктів. Незважаючи на те, що гроші надходять вчасно, здійснення будь-якої фінансової операції вимагає складного бюрократичного шляху. Щодо того, чи достатнім є фінансування, то, звичайно, грошей ніколи багато не буває. На жаль, міністерство не завжди погоджується на стовідсоткове фінансування проєктів, навіть конкурсних, тому хотілося би, щоб воно таки відповідало запитам науковців. Якщо ж казати про фінансування науки загалом, то воно точно не скорочується — можна навіть сказати, що збільшується. Але передусім це пов’язано зі зростанням суми мінімальної зарплати та, відповідно, зарплат, згідно з єдиною сіткою посадових окладів. Тому збільшення фінансування є, можливо, не настільки, наскільки хотілося би, але є.