Член Правління ПриватБанку, випускник Львівської політехніки Олег Сергеєв згадує свої студентські роки

Олександр Березко, доцент ІГСН Львівської політехніки
Олег Сергеєв

Розмова з Олегом Сергеєвим (Сергеєв Олег Миколайович – член Правління ПриватБанку, голова Правління Асоціації випускників Львівської політехніки у 2008–2016 рр. – прим. авт.) в одній із затишних львівських кав’ярень переростає у інтерв’ю майже непомітно – головне встигнути увімкнути диктофон. Пан Олег, який є, мабуть, одним із найвідданіших випускників Політехніки, охоче згадує свої студентські роки.

– Скажіть, будь ласка, у Ваші часи – що вважалось крутим? Що було круто мати – якийсь предмет, якийсь гаджет?

– Гаджетів не було. Ну, по-перше, крутість – вона у різних товариствах, у різних суспільствах є різною, бо різними є й системи цінностей. Наприклад, плюнути за 3 метри – для якоїсь спільноти це може бути круто. Мені надзвичайно поталанило вчитися у Політехніці, у нас була фантастична група. І у нашій групі, наприклад, круто було мати знання, добре вчитися, бути фахівцем, швидко розв’язувати задачки з математики чи нарисної геометрії. Це було елементом авторитету в групі. Але все це, звичайно, залежить від спільноти.

– Який Ви закінчили факультет?

– Я закінчив факультет автоматики, спеціальність «АСУ» – «автоматизовані системи управління».

– Цікаво, а хто був найяскравішим викладачем? Можете згадати когось такого?

– Ну, безумовно, кілька викладачів залишилися в пам’яті. Що цікаво, найбільше запам’яталися найвимогливіші, ті у кого було найтяжче здати екзамен – це перше. І друге: напевно, великий вплив на нас мали особистості. Ну, наприклад, є викладач, з яким ми з 1977 року і до цього часу підтримуємо стосунки. Це викладач математики, Леонід Олександрович Новіков, який, по-перше, сам є непересічною особистістю. Які в нього були цікаві лекції, як він усе це розповідав... І зараз, коли відбуваються зустрічі випускників, ми його завжди запрошуємо, а він приходить до нас.

– Пригадаєте Ваш перший студентський заробіток?

– Безумовно. Традиційно, це була залізниця. Тобто, коли закінчувалося навчання, а період практики чи якісь канікули починалися, ми йшли на залізницю та домовлялися про організацію бригади, де студенти могли працювати і заробляти гроші. Це був, в основному, ремонт колії. Але для багатьох студентів дуже класним підробітком було СПКБ – Студентське проектно-конструкторське бюро, яке виконувало різні доволі складні замовлення.

Що цікаво, за своєю теперішньою спеціальністю я працюю з Південним машинобудівним заводом імені Макарова і згадую, що свого часу ми працювали на проекті, де саме цей завод був замовником. Ми, студенти, розробляли для них програмне і апаратне забезпечення. Радію з того, що для сучасних студентів можливостей брати додаткову роботу та заробляти, є зараз значно більше.

– Чи могли би Ви описати Ваші студентські роки однією фразою чи цитатою?

– Це був класний час. Класний спілкуванням, пізнанням нового, формуванням спільноти, якимись і дурницями. Це й справді один із найкращих періодів у житті. Ми дуже щасливі, що можемо отак згадувати ті роки, відчуваємо величезні позитивні емоції.

– Яку пораду Ви б дали самому собі, який щойно отримав диплом Політехніки? Якби Ви зараз зустріли цього хлопця?

– Я би порадив йому назавжди у серці залишити оте відчуття... Коли є цей елемент щастя, не треба лінуватися, треба насолоджуватися тими можливостями, які є. Треба розвиватися, але не тільки, щоб стати фахівцем, а просто тому, що це – життя, і потрібно отримувати від нього кайф і задоволення. Тоді ти разом з однодумцями створюєш, так би мовити, «додану вартість життя». Залишити усе це в серці, я вважаю, і означає залишатися молодим.

– Що було найціннішим для Вашої кар’єри під час навчання? Що найцінніше Ви взяли з собою зі студентських років?

– Студентську дружбу. Так склалось, що моя зміна професії – це якраз результат цієї дружби. У нашій групі ми добре зналися, тож могли довіряти одне одному. І коли постало питання, з ким можна рухатись вперед, то довго шукати не довелося. Передусім згадуєш про того, кому ти довіряєш, хто до тебе близький.

– Яких змін, на Вашу думку, найбільше потребує система вищої освіти в Україні?

– Складне питання. У нас зараз є дві проблеми: немає роботи і немає кадрів. У цьому сенсі найкращі кадри – це ті, які вже готові до роботи, тобто знайомі і з теорією, і з практикою. Наприклад, у банк ми з великим задоволенням беремо працівників, які не просто отримали диплом, а вже під час навчання встигли попрацювати. Тобто, той, хто вчиться і працює, отримує дві речі. Перше – заробляє гроші, а у нашому світі це потрібно, щоб робити своє життя цікавішим і яскравішим. І друге – він вже напрацьовує досвід, з яким може прийти, а разом з тим формує портфоліо зробленої роботи – це дуже хороший інструмент, щоб почати робити кар’єру.
 

Повний текст матеріалу – на сайті «Клуб випускників Львівської політехніки».