Минуло більше місяця навчання, і цей час був одним із найважчих для першокурсників. «Аудиторія» вирішила з’ясувати, чи допомагають наставники студентам Львівської політехніки та чи потрібні вони взагалі.

У кожному інституті визначили кураторів для груп перших курсів. Ця практика всім відома, а тому виникає питання: чи не застаріла? Можливо, сучасним студентам легше обійтися без наставника? Або ж з’ясується, що викладач не зацікавлений у такій роботі, тому вона не матиме результату…

Щоб дізнатися зсередини, як це працює, ми поспілкувалися з кураторами, студентами та деканами інститутів.

Ірина Петровська, декан бакалаврату Інституту комп’ютерних технологій, автоматики та метрології поділилася своїми роздумами:

– Інститут кураторства – річ хороша. Коли сама була студенткою, у нас був куратор, який дуже цікавився групою. Тепер, на мою думку, усе змінилося. У нас викладачі не дуже хочуть витрачати на це час. На папері призначені, але в реальному житті вони не працюють із групами. Студенти приходять запитувати все необхідне просто в деканат. Можливо, так відбувається, бо викладачі матеріально незацікавлені. Багато хто ще десь підпрацьовує і не хоче свій вільний час витрачати на студентів. І це погано, бо наставник потрібен. Є багато питань, особливо в першокурсників. Куратор зміг би пояснити, допомогти зробити перші кроки. У нашому інституті є окремі викладачі, які зацікавлені в такій роботі, але це радше винятки, якими пишаємося та тішимося.

В Інститут будівництва та інженерії довкілля систему призначення наставників побудовано по-особливому. На перші два курси навчання обирають одного куратора. На третьому курсі студентів розподіляють на різні кафедри, ділять на групи, тому й наставників призначають нових.

Кураторами стають здебільшого молоді викладачі, мовляв, вони легше налагоджують контакт зі своїми групами й мають більше енергії. У цьому інституті є й такі активні викладачі, які можуть бути наставниками навіть двох груп. Старші переважно вже не бажають бути кураторами.

До того ж наставництво входить у навчальне навантаження викладача. Якщо він має більше половини академічної ставки, то може бути куратором. Якщо у людини лише 0,25 ставки та працює вона за сумісництвом, то призначати наставником її недоцільно. Ну й професори кураторами не стають, бо в них інші турботи: наприклад, робота з аспірантами.

Уже не перший рік наставником призначають Олега Гримака – асистента кафедри автомобільних доріг та мостів Інституту будівництва та інженерії довкілля. Тепер його група – БД-13, що налічує 26 осіб. Олег Ярославович розповів, чому куратор таки потрібен студентам:

– На початку навчання групи не дуже згуртовані. Під час пар і поза ними вони між собою майже не спілкуються. Тому, на мою думку, куратор насамперед має згуртувати студентів, щоб вони були дружні й разом могли вирішувати різноманітні питання. Дуже важливо, щоб студенти допомагали один одному й ділилися досвідом. Як на мене, це можна організувати з ними на дозвіллі. Наприклад, із попередніми своїми групами ми відвідували театр, грали у футбол, ходили в гори. Інколи студенти з інших груп звертаються по допомогу, бо не знаходять контакту зі своїм куратором. Буває по-різному.

Іноді виникають непорозуміння між групою й наставником. Часто незацікавлені викладачі, та й студенти не завжди знають, до кого можна прийти. Однак політехівці зазначають, що їм таки потрібна людина, яка зможе допомогти.

Катерина Арсеньєва, студентка Інституту хімії та хімічних технологій вважає інститут наставництва корисною практикою:

– Гадаю, що на першому курсі особливо потрібен куратор, щоб скеровувати студентів не лише в напрямок навчання, а й у суспільне життя. Наставник має допомогти знайти спільну мову з іншими викладачами. Але на старших курсах він уже не так потрібен, бо студенти стають самостійні й можуть самі залагоджувати свої справи.

Такої думки й Юлія Ломага, студентка Інституту економіки та менеджменту:

– Куратор потрібен групі, бо він допомагає не лише в навчанні, а й у буденних ситуаціях, може підтримати. До свого наставника ми звертаємося часто. Навіть ділимося своїми досягненнями й перемогами, він завжди радіє за своїх студентів. З другого боку, не всі куратори працюють зі своїми групами. Це, як на мене, суттєвий недолік.

Важко зробити остаточний висновок: потрібен студентам куратор чи ні. Очевидно, результат роботи залежить і від наставника, і від групи. Але, як показує практика, чи не найбільше важить тут саме зацікавлення викладача, його бажання ділити свій час та простір зі студентами.