Наприкінці вересня на кафедру теплоенергетики, теплових та атомних електричних станцій із лекціями завітали провідні інструктори навчально-тренувального центру ВП Рівненської АЕС Олександр Блінов та Олег Мініч (м. Вараш Рівненської області). Упродовж тижня вони мали заняття зі студентами та викладачами кафедри.

Така форма співпраці – не нова. Як розповів завідувач кафедри професор Михайло Семерак, у межах договору між НАЕК «Енергоатом» і Львівською політехнікою Інститут енергетики і систем керування успішно співпрацює з усіма чотирма українськими атомними електростанціями щодо підготовки фахівців.

– Практикуючі спеціалісти читають лекції студентам і викладачам регулярно, – каже Михайло Михайлович. – Це висококваліфіковані фахівці, які працюють на атомних електростанціях, образно кажучи, у центрі енергії. Олег Васильович та Олександр Миколайович – інструктори з підготовки старшого оперативного персоналу, а ми зокрема готуємо персонал для роботи на оперативному управлінні АЕС. Людей, які можуть працювати за пультом, є небагато – приблизно 440 осіб в Україні.

– Заняття відбуваються вже четвертий рік, – додає заступниця завідувача кафедри Тетяна Римар. – Найчастіше до нас приїжджають фахівці з Рівненської АЕС. Були також із Хмельницької АЕС. Подібні тематики, але є специфіка обладнання, оскільки на Рівненській станції енергоблоки типу ВВЕР-440 і ВВЕР-1000, а на Хмельницькій лише ВВЕР-1000.

Лекції читають усім студентам спеціальності «Атомна енергетика», крім першокурсників (їм ще бракує теоретичної підготовки), а також викладачам.

– Я не називав би наші виклади лекціями, – каже Олександр Блінов. – Не хочу применшувати роль викладачів, лекція – це теж спосіб донести інформацію. Тим паче, що завдяки їй можна навчати водночас багато людей (тут уже відповідальність за засвоєння матеріалу більшою мірою є на самих студентах). А коли маленька аудиторія, є можливість контакту з нею. На своєму занятті я хотів би побачити, що вони мене зрозуміли та хоч частину моїх знань засвоїли. Це дуже важливий момент. Коли я прийшов на станцію, мені було 18 років, я не мав ніякого досвіду, мав середню освіту, але хотів навчатися. І врешті став провідним інструктором. Хочу, щоб на атомній станції працювало якнайбільше людей, які мають уже певний багаж знань, мого досвіду, щоб вони могли швидше працювати і розвиватися.

Доки ми розмовляємо, в Олега Мініча – заняття (якраз розповідає про небезпеку вібрації). Студенти не звертають уваги на мене й на об’єктив, вони беруть активну участь у дискусії, намагаються відшукати відповідь на питання.

– Дуже приємно, що студенти вступають у контакт із викладачем, відповідають на його запитання, – тішиться Михайло Семерак. – Це означає, що те, що їм дають наші викладачі, вони засвоюють. А тепер ще й уявляють собі роботу на АЕС. Сьогодні нам показали фільм про Рівненську АЕС – це перша станція на території України, там є висока культура виробництва. Є чого повчитися і викладачам, і студентам.

– Навіть якщо студенти відповідають неправильно, лектор наводить їх на «шлях істинний», дає можливість вивчати документацію, – додає Олександр Миколайович. – Сьогодні буде оглядове заняття щодо насосного обладнання. Грубо кажучи, опис роботи «живого заліза», основні принципи роботи, з чим вони стикатимуться, якщо виберуть професію енергетика, як усунути перешкоди, як працюють окремі деталі механізмів. Викладачі університету знають теорію, а з практикою не всі стикалися.

– Чи доводилося вам працювати з випускниками, які свого часу слухали ваші лекції?

– Я зустрічав людей, із якими мав заняття в Одесі й у Львові. Вони вже працюють у нас у Вараші. Перед тим, як піти працювати на атомну станцію, вони всі беруть участь у психологічному тестуванні. Тому що освіта і знання не гарантують, що людина не розгубиться у відповідальний момент. У такій роботі людський чинник надзвичайно важливий. Ось аналогія: всі знають, що після вживання алкоголю сідати за кермо не можна, але щодня відбувається 600 аварій, 400 з них – за участю п’яного водія.

– Хочу додати, що всі студенти, які навчалися у нас, здебільшого йдуть працювати на атомні електростанції, – уточнює професор Михайло Семерак. – Навіть якщо вони не проходять психологічний відбір для роботи у машинному відділенні, за реактором, вони однаково можуть працювати на станції, там є багато іншої роботи. Є допоміжні цехи, в яких робота теж дуже важлива. В атомній енергетиці середня зарплата більша, ніж в інших галузях. Наскільки я знаю, на першому місці за зарплатою в країні газовики, атомники – на другому.

– Водночас це робота ризикована…

– У нашому місті люди знають про атомну енергетику, про роботу АЕС багато. У ядерній школі, створеній з ініціативи інформаційного центру РАЕС, ми викладаємо основні принципи роботи АЕС, доступно описуємо роботу станції. Ми навчаємо школярів, приходять також місцеві мешканці, з довколишніх сіл (найбільше слухачів – старшокласники). Вони знають, як працює атомна електростанція.

– До слова, наші студенти теж беруть участь у ядерній школі, – додає Михайло Михайлович. – Щороку влітку ми скеровуємо групу з п’яти студентів і одного викладача на кожну станцію. Вони практично живуть життям ядерників упродовж цих двох тижнів.

Тетяна Римар, яка відповідальна на кафедрі за співпрацю з ДП НАЕК «Енергоатомом», доповнює:

– 20–21 жовтня запланували поїздку на Южноукраїнську АЕС (м. Южноукраїнськ Миколаївської обл.) – 10 викладачів і 20 студентів. На базі цієї станції вивчатимемо гідроакумулюючі станції, це для нас дуже цікаво. Рівненська і Хмельницька АЕС ближчі до нас, ми можемо будь-коли поїхати, а до Южноукраїнська поїхати складніше. «Енергоатом» надзвичайно допомагає нам інформаційно. Я не маю можливості стажуватися на станції 3‒4 місяці. А зустрічі з фахівцями на АЕС і в нас дають нам можливість узяти інформацію, презентаційні матеріали, проконсультуватися з фахівцями і впровадити в освітній процес безпосередньо. Для мене дуже важлива тема – аналіз експлуатування. В ідеальному стані, у стаціонарних режимах обладнання працює добре. Але бувають нестаціонарні процеси, ймовірності порушення нормального експлуатування – оці моменти нам дуже важливо перейняти від інструкторів і докладніше обговорити зі студентами вже на своїх лекціях у межах спеціалізованих курсів.

Діана Лукащук, четвертокурсниця теплоенергетики, ділиться враженнями від занять з атомниками:

– Я з Нетішина Хмельницької області. Тому й обрала професію, пов’язану з роботою на електростанції. Завдяки цим лекціям ми дізналися чимало практичної інформації. Набагато краще, що лекція відбувається у форматі дискусії, ми більше розуміємо, коли дискутуємо.

– Найцікавіше – розповідь про машинну залу, як це все працює, які можуть бути критичні ситуації, схеми, матеріали, з яких усе складається, при яких температурах може бути розгерметизація, які температури неприпустимі, при яких обладнання стабільно працює, – каже третьокурсник Ярослав Дем’янюк.

– Особливо нам цікаво почути погляд з іншого боку, від працівників АЕС, – доповнює магістрантка атомної енергетики Марія Кузьмич. – Важливо не лише, те, що вони розповідають про свою роботу, а й про те, як працюють, про цікаві життєві ситуації.