«Упродовж своєї історії наш інститут (раніше факультет) завжди був націлений передовсім на якісні показники, якість підготовки фахівців. І коли постало питання переорієнтації української освіти на західні підходи, ми були готові до цього, великих проблем не мали», – зазначає професор Олег Кузьмін, багаторічний директор Інституту економіки і менеджменту – нині одного з найбільших навчально-наукових інститутів Львівської політехніки, якому недавно виповнилось 50 років
«Хто викладатиме?» – «Наші»
– Економічній освіті в Політехніці насправді більше, ніж півстоліття. Ви були серед перших вступників інженерно-економічного факультету. Як все починалось?
– Першим деканом був П. Козин, але фактичним деканом із 1966 року, який вже здійснював перший набір, – доцент, потім професор Іван Тивончук. До розвитку факультету доклались такі декани, як доцент Б. Бабак, професор П. Бондарєв, який фактично сформував наукову базу факультету.
На початках студентів було мало. Як усі студенти: вчились, займались спортом, ходили на дискотеки. Я, до речі, грав у футбол за збірну першого курсу Політехніки. У 1971-му закінчив навчання і був скерований в асистенти на три роки. Відтоді на різних посадах постійно працював тут.
– Політехніка змінювалась на Ваших очах: які основні трансформації в підготовці економістів відбулися, якщо порівнювати радянський період і нинішній день, адже маємо різні економічні системи (адміністративно-командна, перехід до ринкової), суспільно-політичні умови (Україна як частина РС і тепер незалежна держава), реформування галузі вищої освіти?
– У радянські часи економістів для планування діяльності підприємств, роботи у міністерствах тощо готували в університетах й інститутах народного господарства. А такі інститути, як наш, був чітко зорієнтований на підготовку фахівців для роботи на підприємствах різних галузей національної економіки: машинобудівної, енергетичної, будівельної, хімічної і т.д. Ці кадри мали працювати в цехах, на виробничих дільницях, тобто там, де безпосередньо виготовляли продукцію (послуги). Наші випускники працювали інженерами-нормувальниками, інженерами-економістами, інженерами в галузі збуту й т.д. У підготовці таких фахівців суттєву вагу мали технічні дисциплін, їх було близько 30 – 40%. Наприклад, на моїй спеціальності «Економіка і організація машинобудівної промисловості», крім економічних і традиційних (вища математика, хімія, фізика й т.д), вивчали багато технічних дисциплін (такі ж, як і майбутні інженери-механіки): наприклад, теоретична механіка, опір матеріалів, теорія машин і механізмів тощо.
Коли Україна проголосила незалежність, а освіта стала національною, багато чого змінилося. По-перше, зменшилась кількість великих підприємств (а у Львові, нагадаю, було кілька десятків приладо-, машинобудівних заводів всесоюзного значення, як «Автонавантажувач», Автобусний завод, «Електрон», ін.). Із переорієнтацією економіки на сферу послуг, харчову галузь потреба в інженерах-економістах відпала. Звичайно, докорінно змінились спеціальності: до періоду незалежності був галузевий поділ спеціальностей, нині ж випускаємо більш універсальних фахівців, що мають відповідні економічні, управлінські, маркетингові знання і готові працювати в будь-якій галузі чи організації (чи то сфера послуг, чи виробництво, чи керівні структури і т.д.). Наш інженерно-економічний факультет поступово перейшов на підготовку таких універсалів. Зараз ІНЕМ має практично всі економічні спеціальності, які є в Україні (хіба що «Підприємництво, торгівля та біржова діяльність» потрапило в ІЕПТ). Коли започатковували деякі спеціальності, як-ось «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» або «Міжнародна економіка», дехто запитував: хто їх викладатиме – у вас, мовляв, нема фахівців? Я відповідав: наші. Так, спочатку складно, та потім ліпше, а згодом – відмінно.
В основі – економічний розрахунок
– Якось Ви сказали, що попри перенасиченість ринку праці фахівцями економічного профілю, випускники ІНЕМ знаходять «місце під сонцем», бо – конкурентоспроможні.
– Так. Попри всі зміни, дещо традиційне залишається. Це наша система підготовки, що відрізняється від підходу в інших вишах кількома аспектами. По-перше, в нас багато курсових проектів (робіт), по 1 – 2 на семестр. По-друге, практично в кожній дисципліні є розрахункові роботи, базовані на конкретному розрахунку, обґрунтуванні. Плюс широко застосовуємо лабораторні: з допомогою комп’ютера студент проводить відповідні розрахунки, виконує графіки. А ось випускні роботи бакалаврів, спеціалістів та магістрів обов’язково ґрунтуються на аналізі діяльності певного підприємства і т.зв. проектній частині, що базована на конкретних даних. Тобто це – не списування з кількох книжок, в основі – завжди економічний розрахунок.
Ефективність і якість такої системи підготовки фахівців засвідчує факт залучення наших випускників на роботу, де вони без додаткової підготовки готові виконувати конкретні завдання: чи менеджера, чи маркетолога, чи економіста, чи фахівця зовнішньоекономічної діяльності… Наші випускники працюють і директорами заводів, і в органах державної влади різного рівня, очолюють також різні структури нашого університету.
– Часто кажуть, що економістів багато, всі знають, як має бути, а стан економіки – невтішний…
– Економіка від економістів залежить так, як погода – від метрологів. Ми випускаємо фахівців, які працюють на конкретних робочих місцях. А проблеми національної економіки вирішують не економісти, а політики. І тут питання в тому, чи мають вони відповідні освіту, досвід (скажімо, роботи на підприємстві), чи спроможні приймати правильні рішення щодо економічної політики?..
– Інтеграція української освіти з глобальним освітнім і науковим середовищем вимагає англомовних курсів (такі вже давно є в ІНЕМ), видань. Чи працюєте в цьому напрямі?
– Із 2014-го випускаємо англомовний журнал «Економіка. Підприємництво. Менеджмент». Ми вже є в РІНЦ, Index Copernicus, робимо спроби потрапити і у Scopus. Маємо три фахові вісники, де значна частина статей публікується англійською мовою або з розширеною англомовною анотацією.
Активні та самостійні
– Скільки зараз студентів в ІНЕМ? Чи багато відраховуєте?
– Зараз у нас навчається близько 3,5 тис. А відраховувати, на жаль, доводиться – якщо людина не здатна освоювати канони вищої освіти.
– Чи маєте студентів зі Сходу, Криму? І чи є економісти в зоні АТО?
– Є, мабуть, студентів близько 50 з Донецька, Луганська, Криму. Практично всі, хто прийшов, продовжують навчання, більшість уже вивчила нашу мову. В зоні АТО є наші випускники. Це, наприклад, наш колишній викладач Степан Буняк, який став головою смт Великий Любінь, вже рік перебуває на сході.
– Що скажете про молодих учених інституту?
– Секцію РМВ ІНЕМ очолює доцент Володимир Чубай. Він дуже активна людина, видає журнал «Перспектива». Молоді науковці провадять роботу у всеукраїнському масштабі, мають контакти з колегами із багатьох університетів, спільні з ними публікації, проекти, беруть участь у різних наукових конференціях, симпозіумах.
– Колегія та профбюро студентів ІНЕМ – один із найактивніших осередків Політехніки. Які стосунки маєте з представниками органів студентського самоврядування?
– Ми у повному контакті. І всі питання розв’язуємо спільно, у цьому напрямі працюють і мої заступники. Але важливим для нас є принцип самостійної діяльності студентів: звичайно, ми про все знаємо, але намагаємось мінімально втручатися в їхню роботу, ініціативи вітаємо, а своїх ідей не нав’язуємо (хіба, якщо йдеться про щось важливе для розвитку інституту). «Весну» й «Осінь Політехніки» студенти готують самі. Свого часу мені здавалось, що і цим процесом треба керувати, але згодом я зрозумів, що студенти самі дають собі раду. Вони по-своєму – інакше – бачать життя.