Популярність та престиж університету визначає не його багаторічна історія. Це роблять студенти. Часто саме їх називають найактивнішою частиною суспільства. Що ж мотивує їх вчитися та розвиватися? Ми поцікавились у студентів різних інститутів Львівської політехніки.
Про інвестиції
Гроші кладуть на банківські депозити, інвестують у нерухомість чи криптовалюту. Та найкраще – вкладати в освіту. Адже завдання університету – не відповісти на всі питання, а допомогти студентові самому знайти відповіді. Це інвестиція в майбутнє, яка створить додану вартість.
Ігор Наталюк, Інститут інженерної механіки та транспорту: «Я хочу бути професіоналом у своїй справі й працювати за покликанням, а не їхати на заробітки за кордон. Щодо університетських знань, то сприймаю це лише як основу, яка вказує напрям для саморозвитку і самовдосконалення».
Тарас Василишин, Інститут хімії та хімічних технологій: «Мотивує прагнення до саморозвитку. Тому стараюсь do my best. Всюди, де виходить. Хочу поїздити по світу, побачити, як працюють в інших країнах».
Про глобалізацію
Щоб бачити повну картину світу, для цього знань лише з однієї царини буде замало. Сучасній людині потрібне багатовимірне бачення. Саме тому постає питання позауніверситетської освіти і вивчення міждисциплінарних предметів. Американський журналіст Томас Фрідман називає таку нову систему бачення світу глобалізацією. Йдеться про інтеграцію.
Віталій Людаленков, Інститут комп’ютерних технологій, автоматики та метрології: «Я вже працюю за спеціальністю. Що мотивує до навчання і роботи над собою? Хочу побачити, чого можу досягти і що з того вийде далі. Я вчуся заради того, щоб розвиватись, але для мене університетських курсів не вистачає. Світ змінюється постійно і не можна нехтувати питанням актуальності».
Про стипендію
Від 2017 року українські студенти отримують академічну стипендію за новим принципом: університет формує рейтинг і визначає найуспішніших. Тодішні очільники міністерства освіти аргументували таке рішення тим, що чинна система розподілу стипендій неефективна. Це чутливе для студентів питання може бути і приємним бонусом до знань, і самим двигуном навчання.
Марія Велика, Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій: «Мене мотивує вчитися турбота про власне майбутнє. Якщо справді є предмети, які я вважаю необхідними мені в майбутньому, то це варто вчити. Хоча є багато чого непотрібного, застарілого. Людина сама має хотіти вчитися. Стипендія – це додатковий стимул».
Мар’яна Гринюк, Інститут комп’ютерних наук та інформаційних технологій: «Я вчуся на максимум. Якщо стипендія є – дуже добре, якщо ні – не засмучуюсь. Для мене дуже страшно – це потрапити на комісію. Навіть якщо отримую трійку, зітхаю з полегшенням. Вчитися суто заради того, щоб мати стипендію – це не про мене. Треба брати якнайбільше з того, що тобі можуть запропонувати в університеті».
Про Джобса
Критики університетської освіти закидають, що Стів Джобс не здобув диплома, але зміг успішно зреалізуватися. Це не зовсім так. Адже творець корпорації Apple навчався рік у Рід-коледжі – приватному гуманітарному університеті. До слова, Джобс розповідав, що якби не курси каліграфії, то ми не мали б MacBook із пропорційними шрифтами.
Мар’яна Коваленко, Інститут права та психології: «Коли я вступала на журналістику, то не знала, чи буду журналісткою. Розуміла, що буде важко працювати за спеціальністю. Справа ж не лише у здібностях. На перших двох курсах я намагалась навчатися лише в університеті, вивчала багато теорії, та згодом збагнула, що теорія без практики – ніщо. Тоді почала замислюватись щодо пошуку роботи за спеціальністю, щоби практикуватись.
Якщо відверто, то мотивація у людини є тоді, коли вона підбирає собі певні методи і шукає всі можливі засоби, аби самовдосконалюватися. Тому що система освіти не завжди для всіх підходить. Просто заучувати теорію – нудно. Та й воно дуже швидко стирається з пам’яті, ти просто не можеш це застосувати на практиці. Потрібно знати багато лайфхаків, треба чимало читати. Журналістові це необхідно. Є безліч різних курсів, лекцій. Мене мотивують виступи людей, які чогось досягли. Тоді розумію, що шлях до того, ким вони стали, не є легкий і завдяки їхнім життєвим реальним прикладам я прагну вдосконалитися.
Треба усвідомлювати, що журналістика – творчість. І, на мою думку, зовсім не кожен може бути журналістом. Я не вважаю, що хтось став би добрим представником цієї професії лише тому, що він – гуманітарного напряму. Кожна людина у своїй роботі має мотивуватися прагненням робити свою справу якісно і добре. Для будь-якого фаху потрібен саморозвиток. Мені дуже допомогла громадська діяльність. Вона сформувала мій світогляд і розуміння того, що потрібно завжди вчитися. І вчитися багато. Нині я працюю в інформаційній агенції та, зізнаюсь, не завжди все розумію і не завжди все знаю. Проте, якщо захочеш, то все у твоїх руках».