Ангеліна Недошитко родом з Тернополя, їй 20 років. Дівчина є студенткою другого курсу Інституту адміністрування, державного управління та професійного розвитку (ІАДУ) Національного університету «Львівська політехніка». Вивчає публічне управління та адміністрування, мріє змінити думку загалу про держслужбу.
– Ангеліно, чому обрала Львівську політехніку?
– Під час вибору ЗВО для мене пріоритетом були можливості, які дає університет, окрім своєї навчальної програми. Коли настала вступна кампанія і я вперше прийшла до Політехніки, мене тут радо зустріли. Розповіли про свої проєкти і міжнародну співпрацю, сказали, що на мене чекатиме чудова пригода тривалістю чотири роки, якщо оберу Політехніку. Мене це зацікавило. Я обрала публічне управління та адміністрування як свою спеціальність, бо мене дуже приваблює державна служба. Прагну допомогти розвинути Україну. Хочу стати класним спеціалістом. Тому загалом я свідомо зупинила свій вибір на Львівській політехніці й не шкодую про це.
Вступила я до Інституту адміністрування та післядипломної освіти, а тепер це Інститут адміністрування, державного управління та професійного розвитку. Ми, другокурсники, ще не обрали своєї кафедри. Поки що нами опікуються дві: адміністративного та фінансового менеджменту і теоретичної та прикладної економіки. Мені дуже подобається тут навчатися. У нас чудові викладачі, які підтримують студентів, залучають до різноманітних конференцій, проєктів, форумів. До того ж ми вчимося англійською мовою! Мала три-чотири навчальні курси, які пройшла англійською.
– Розкажи про конференції та проєкти, до яких вас залучають.
– Для мене як для студентки, яка розуміє важливість досвіду, дуже важливо, щоб навчання було практично орієнтоване. Це має бути не просто суха теорія, а багато практики, яка тебе розвиває й відкриває можливості для співпраці. Вже на першому курсі нас залучили до ХХ Міжнародного економічного форуму за підтримки органів місцевого самоврядування. Згодом ми ходили на екскурсію до департаменту економічної політики та департаменту освіти і науки Львівської обласної військової (державної) адміністрації. Також мали змогу поспілкуватися з представниками Львівської міськради. Це дуже цікавий досвід. Ми побачили чиновників з іншого боку. Адже багато хто має таке хибне уявлення про державну службу, ніби це якісь не дуже привітні жіночки передпенсійного віку. Безперечно, що й такі є. Але здебільшого ми побачили молодих і цікавих службовців, які дуже відкриті до співпраці й раді студентам, коли ті проходять у них стажування. На таких держслужбовців треба рівнятися, щоб формувати інше уявлення про держслужбу.
До речі, саме зараз я проходжу стажування у Львівській міській раді. Потрапила сюди за програмою «Перший кар’єрний крок». Спершу заява на стажування, потім дві співбесіди – і два місяці стажування. Чесно скажу, що для мене це безцінний досвід. Теорія й різноманітні практичні роботи в університеті – це добре, але коли ти потрапляєш у внутрішнє середовище, в саму кухню, розумієш, як багато є деталей, про які можна дізнатися, лише працюючи тут.
– Ти дуже активна студентка. Звідки черпаєш натхнення, щоб усе встигати?
– Так, це правда, стараюся все встигати. Щиро кажучи, я витрачаю мало часу на сон – коли завантажена різноманітними завданнями, мені досить і чотирьох-п’яти годин. Адже я розумію: життя пропонує мені можливості, тож коли, як не тепер, їх реалізовувати? Треба ловити момент. Різні активності розвивають тебе не лише як професіонала, а і як особистість, ти набуваєш нових умінь. Мені подобається комунікація з людьми, яка розширює коло знайомств і зацікавлень. Цього важливо вчитися. Адже державні службовці мають розуміти, що без ефективної взаємодії й участі в різноманітних проєктах, не буде результату. Тому має бути якийсь постійний рух і саморозвиток. Не треба сидіти й чекати, доки все саме впаде з неба. Насправді за будь-якими досягненнями є колосальна праця, яка передбачає як падіння та невдачі, так і злети й успіх. Тому це постійна робота над собою, над упевненістю у своєму виборі.
Треба пробувати реалізовувати себе в різних сферах, шукати, де тобі краще. Я вважаю, що це нормально – шукати себе. Головне, що ти рухаєшся. Бо зупинятися – це точно не про мене! Я люблю хаос, коли багато речей одночасно відбуваються і я намагаюся їх упорядкувати. Наприклад, ця сесія виявилася дуже стресовою. Були блекаути. Свій перший іспит я складала у штабі партії «Слуга народу». Попросилася туди, бо там було світло. Другий іспит складала в Тернопільській обласній військовій адміністрації – там був пункт незламності. А третій іспит – вже у Львівській міській раді, де стажуюся. Тож ніколи не знаєш, що буде далі, і це мені подобається й надихає рухатися вперед. Коли немає викликів, тоді нудно жити.
– Що дає університет для твого розвитку? Що б ти виокремила?
– Найперше університет дав поняття, що у студента має бути бажання вчитися. Адже всі студенти мають однакові можливості, вивчають однаковий матеріал, нас однаково оцінюють. Однак у когось є бажання вчитися, а в когось – немає, тому, попри однакові можливості, виходять зовсім різні студенти після закінчення університету. Наступне, що дає університет і на чому хотілося б наголосити, – це класні люди. Йдеться як про студентське середовище, так і про викладачів. Також завжди сприяють студентам дирекція й адміністрація нашого інституту. Ще університет дає впевненість у завтрашньому дні. Я бачу тут людей, які прагнуть чогось кращого, які шукають можливості для реалізації. Завдяки цим людям я рухаюся далі.
Та, звісно, насамперед університет дає знання. Політехніка – це топовий університет. Мені подобається, як нас вчать. Дуже круто, що є дисципліни, які викладають англійською мовою. У багатьох студентів з інших ЗВО такого немає. Коли кажу, що я з Політехніки, то горджуся цим, адже тут високий рівень освіти, нас навчають знавці своєї справи. Завдання студентів – вчитися і дбати про саморозвиток, щоб реалізовувати великі ідеї. У Політехніці можна здобути величезну базу знань. У мене є знайомі з інших університетів, які навчаються за схожим напрямом. Вони й далеко не вивчають того, що ми. Тому я розумію: це мій виграшний білет, що вступила сюди і здобуваю всі ці знання та можливості.
Варто також виділити співпрацю з Tech StartUp School Політехніки, а саме її керівника Назара Подольчака. Багато спільних проєктів вдалося реалізувати. Зокрема, взяти участь у конкурсі Creative Spark Big Idea Challenge від British Council, де я виграла в Digital Technology Category. У підсумку проходила онлайн-програму з ментором із Лондона. Загалом Tech StartUp School дає студентам Політехніки чимало можливостей для втілення своїх ідей, тут завжди раді новим стартапам, які пропонують студенти. Загалом в університеті допомагають розвивати студентське підприємництво і стартапи. А з погляду державної служби – що більше стартапів і підприємницької діяльності, то більший внесок в економіку держави і кращий розвиток.
– Ти навчаєшся в час ковіду, а тепер ще й війни. Розкажи, наскільки важко сучасним студентам вчитися в такий непростий для всіх час?
– Ковід, війна, дистанційне навчання – все це забирає у студента бажання вчитися. Студенти не хочуть сидіти цілий день за комп’ютером. Це нецікаво. Студенти люблять активності й живу взаємодію. Коли почалася повномасштабна війна, було важко знаходити баланс між волонтерством, допомогою країні і навчанням. Не всі розуміють важливість навчання саме зараз. У нас дружна група, і ми підтримуємо одне одного, допомагаємо впоратися в цей складний час, адже робимо спільну справу. Наше якісне навчання – це інвестиція в майбутнє України, внесок у розвиток держави. Маленькими кроками ми разом можемо зробити великі справи.
Навчання важко дається. Потрібно не просто завчати матеріал, а адаптувати під себе, зрозуміти, що мається на увазі. Це дуже важливо. Та, загалом кажучи, я кайфую від навчання, особливо коли викладачі розповідають нам цікаві кейси й діляться своїм практичним досвідом.
– Яка твоя основна мета в навчанні, ким мрієш стати?
– Найперша моя мрія, як і у всіх українців, – це наша перемога у війні. Що ж до навчання, то моя основна мета – змінити уявлення людей про держслужбу. Хочу бути справжнім професіоналом, відповідально ставитися до завдань і змінювати світ на краще. Загалом планів у мене багато. Бачу проблеми в освіті. Хотіла б спробувати себе в цьому напрямі. Маю чимало задумів щодо реалізації освітніх проєктів. Хочу все це вивести на певний рівень. Та для цього мені бракує знань і досвіду, тому попереду ще багато роботи.
– Які твої хобі, як перемикаєш увагу поза навчанням?
– Спорт – невіддільна частина мого життя. Він допомагає перемикатися. Веду активний спосіб життя – за день можу находити 20–30 кілометрів. Люблю пройтися на свіжому повітрі, розвіяти свої думки. Крім того, вивчаю іноземні мови й залюбки читаю книжки.
