Уповноважений з питань атомної енергетики у Польщі Єжи Нягай: «Для мене шлях до якості лежить через компетентність і відповідальність»

Олена Лещенко, Центр Комунікацій
фото новини

У Львівській політехніці на кафедрі нафтогазової інженерії та зварювання завершився курс «Європейський досвід зварювання при спорудженні та ремонті трубопроводів».

Його провів польський гостьовий професор Єжи Нягай. Про це та інше розповідає сам пан Єжи.

Розкажіть про своє життя. Як зацікавилися зварювальною справою?

— Мій дід народився 1903 року на півдні Польщі, біля Катовіце, але вже наприкінці 1920-х років переїхав до Львова, де одружився і став працювати керівником фабрики. Фабрика спеціалізувалася на виробництві кисню для різних галузей промисловості, зокрема й для газового зварювання. На той час зварювання щойно з’явилось. У 1928 році дідусь пройшов перший у Львові курс газового й електричного зварювання, який започаткували на основі централізовано розробленої і затвердженої програми навчання. Минуло кілька років, діда стали запрошувати на курси зварників у Львові вже як інструктора. Можна сказати, зварювання — це родинна справа.

— Що пов’язує вас із Політехнікою?

— Від 1970-х років кафедра НГІЗ співпрацювала з фахівцями в галузі атомної енергетики. Саме за цією спеціальністю я захистив кандидатську дисертацію. Після захисту, вже на посаді доцента, кілька семестрів читав лекції на рідній кафедрі. Пригадую, ще тридцять років тому Андрій Дзюбик був моїм студентом, а тепер сам є доцентом. На цьому моя історія з Політехнікою переривається, бо на початку 1990-х років я виїхав до Польщі, де став працювати в Інституті зварювання. Проте своєї альма-матер не забуваю, співпрацюю з кафедрою й далі. 

— Ви провели міжнародний курс на кафедрі нафтогазової інженерії та зварювання. Скільки він тривав і що передбачав?

— Цей курс мав відбутися навесні 2020 року в традиційній формі, проте через пандемію всі плани довелося змінити. Врешті курс був організований у грудні 2020 року і завершений у січні 2021-го. Він передбачав 60 годин лекційних занять і стосувався різних методів зварювання під час будівництва та ремонту трубопроводів. Але оскільки кафедра пов’язана з нафтогазовою інженерією, то йшлося про будівництво об’єктів нафтогазового комплексу. Це був безплатний курс, на якому слухачі здобули важливі знання зі своєї спеціальності. Сподіваюся, наступний такий курс проведемо традиційно — в аудиторії за безпосереднього контакту зі студентами.

— Що спонукало вас провести цей курс саме в Політехніці?

— Спеціальності «Зварювання» у Політехніці, та й в Україні загалом, уже немає: після 2016 року ця спеціальність увійшла до складу інших — як додаткова спеціалізація. Університети дають лише базу. Тож після будь-якого університету, щоб працювати інженером-зварником, треба додатково закінчити уніфікований курс за програмою Європейської федерації зварювання (European Welding Federation — EWF), який охоплює 448 лекційних і практичних занять. Крім того, європейська система підготовки персоналу зварювального виробництва передбачає підтвердження підвищення кваліфікації кожні три роки, що також, як мені відомо, відповідає чинному законодавству України. 

Зварювання — серйозна справа. Останні п’ять років я працюю над експертизами різноманітних аварій. Багатьом виконавцям бракує знань і уявлення про зв’язок між неправильним виконанням і можливим пошкодженням зварних конструкцій. Через одну помилку вийти з ладу може величезна конструкція, що заподіє шкоду людям або спричинить затримку у виробництві продукції чи в експлуатації обладнання. Це завжди призводить до фінансових втрат. Тому кожна зварна конструкція мусить мати відповідну й перевірену виконавчу документацію, а персонал зварювального виробництва і неруйнівного контролю — відповідні сертифікати. Для мене шлях до якості лежить через компетентність і відповідальність.

У Польщі я веду тренінги на підприємствах, де на основі власного досвіду й за допомогою реальних прикладів вказую на зв’язок теорії з практикою. Такі лекції читаю і за кордоном. Про навчання у Політехніці я вперше розмовляв ще три роки тому. З усім складом кафедри підтримую контакт досі. Восени минулого року зі мною сконтактувалася завідувачка кафедри НГІЗ Олеся Максимович із пропозицією провести цей курс онлайн. Я вагався, адже у Польщі читаю лекції онлайн і бачу, що рівень засвоєння навчального матеріалу в такому форматі нижчий. Довго думали з Андрієм Дзюбиком і Олесею Максимович, як усе організувати. До трансляції приєдналося чимало студентів і викладачів Політехніки. Слухачі були зацікавлені, ставили питання. Це була радше дискусія: ми спілкувалися, я показував зразки зварювання реальних елементів на моніторі й пояснював, як має бути виконана конструкція. До речі, є спеціальності, на яких теж вчать зварювати. Наприклад, будівельники мають предмет — зварювання як спосіб спорудження будинків і залізних конструкцій.

— Що ви можете сказати про українську освітню програму?

Щодо освітньої програми — вважаю, треба використовувати тематику лекцій, яка є в західних країнах. В Україні добра теоретична база. Однак потрібно застосовувати програму до реальної практики, брати до уваги стрімкий розвиток техніки й зважати на зв’язок між теорією і практикою. Часто теорія не збігається з реаліями, не враховує всіх відхилень, що трапляються. А щодо власне зварників — більше уваги звертати на те, щоб фахівці знали, яка документація вимагається під час виконання інженерних конструкцій з урахуванням вимог замовників.

Ще зі студентських років треба засвоїти, що дотримання атестованої технології зварювання й контроль проведення зварювальних робіт — найголовніші завдання в цій професії. Працівник має контролювати свої дії й відповідати за них, а керівник — контролювати працівника. Але і той, і той для того, щоб контролювати, мусить знати, як правильно виконати процес і що саме контролювати. І більше критичного мислення: чи буде ця теорія мати застосування саме на цьому виробництві, чи рішення перспективне, скільки це коштує. В Європі трохи інший підхід до навчання, інший стиль. Такий варто застосовувати і в Україні.

Завідувачка кафедри нафтогазової інженерії та зварювання Олеся Максимович висловила щиру вдячність професорові:

— Ми Єжи Нягая щоразу залучаємо як консультанта до наших проєктів. Наприклад, у нас було цікаве завдання. Треба було оптимізувати виготовлення сильфонів для потягів. Це одне із замовлень, щодо якого консультував нас професор Єжи. Також ми подали спільну заявку на міжнародний конкурс Erasmus+. Тут із вибором цікавої теми теж нам допоміг професор. Ми постійно працюємо над удосконаленням навчального процесу. Стараємось орієнтуватися на досвід західних країн. Курс «Європейський досвід зварювання при спорудженні та ремонті трубопроводів» викликав великий ажіотаж і здобув чимало позитивних відгуків від студентів і викладачів, які брали участь у цьому тренінгу. Студенти просять аналогічного курсу, дехто чекає на повтор. Сподіваємося наступного разу провести навчання наживо.

фото новини фото новини фото новини фото новини