Політологічні підсумки 2023 року від професора Львівської політехніки Миколи Бучина

Микола Бучин, професор кафедри політології та міжнародних відносин
Микола Бучин

Минув ще один рік. Другий рік повномасштабної російсько-української війни, рік боротьби і страждань, рік перемог і сподівань, рік поразок і краху надій, рік оптимізму і песимізму. Веду мову про те, що 2023 рік важко оцінити однозначно. Адже він приніс нам як певні позитивні, так і певні негативні моменти, викликав як емоції радощів, так і сльози горя. Відтак спробую підбити підсумки 2023 року, виокремивши і наші досягнення, і наші невдачі у сфері політики, на полі бою та на міжнародній арені.

Проте хочу відразу ж зазначити, що будь-яке якісне оцінювання подій та явищ, яке передбачає виокремлення позитивів і негативів, сильних і слабких сторін, безпосередньо залежить від прийнятої точки відліку та сподівань. Наприклад, якщо ми за стартову точку початку 2023 року візьмемо сподівання, що до кінця цього року Україна має повністю знищити ворога на полі бою, вступити до ЄС та НАТО, стати найсильнішою державою Європи тощо, то зрозуміло, що крізь призму такого підходу всі без винятку події, які відбулися в Україні у 2023 році, будуть вважатися виключно поразками та невдачами.

І навпаки, взявши за точку відліку протилежне бачення – до прикладу, бажання зберегти за рік хоча б якісь елементи нашої державності, ми всі події 2023 року можемо сміливо трактувати як наші досягнення та перемоги. На моє ж глибоке переконання, точкою відліку для аналізу завжди мають бути реалістичні плани, уявлення та сподівання. Найкраще для цього підходить оцінювання явищ і процесів крізь призму аналізу їхньої динаміки, де стартовою позицією буде стан процесів та явищ на початок аналізованого періоду (початок 2023 р.), а фінальною позицією – кінець аналізованого періоду (кінець 2023 р.). Відтак спробую виокремити основні досягнення й основні невдачі 2023 року для України саме з позиції аналізу динаміки та порівняння з наявним станом на початок року.

Серед головних невдач 2023 року для України можна виокремити такі:

1. Погіршення міжнародної геополітичної кон’юнктури. Під такою загальною назвою я маю на увазі низку негативних для України міжнародних подій, які або погіршили наші відносини з певним державами, або ж спричинили послаблення підтримки України з боку міжнародної спільноти. Серед таких основних подій можна виокремити:

  • погіршення відносин між Україною та Польщею, що призвело до блокування пунктів перетину польсько-українського кордону з боку польських перевізників;
  • деструктивні дії Угорщини щодо України;
  • перемога у Словаччині проросійської влади;
  • зменшення військової підтримки з боку США внаслідок передвиборної боротьби між республіканцями і демократами, заручницею якої стала Україна;
  • війна між Ізраїлем і ХАМАС, яка певною мірою змістила акценти й увагу міжнародної спільноти з російсько-української війни на регіон Близького Сходу та ін.

2. Неефективність внутрішньої політики України, серед основних параметрів якої хотів би виокремити такі:

  • відсутність ефективної боротьби з корупцією;
  • падіння рівня фінансової підтримки громадянами та місцевими органами влади ЗСУ;
  • неефективність мобілізації, постійні скандали та «зашквари», пов’язані як з діяльністю ТЦК загалом, так і з певними їхніми працівниками зокрема;
  • відсутність ефективної політики щодо налагодження власного виробництва зброї;
  • неврегульованість багатьох питань щодо діяльності й підтримки волонтерського руху тощо.

3. Відсутність очікуваного прогресу на сухопутному фронті. Маю на увазі насамперед доволі «скромні» проти очікуваних результати так званого контрнаступу, який планувався доволі довго, передбачав амбітні цілі, проте не виправдав сподівань українців. Хоча тут варто зважити й на завищеність очікувань, проте слід говорити і про нашу недооцінку ворога, і про недостатню та несвоєчасну військову підтримку з боку наших міжнародних партнерів, що, однак, у підсумку сприяло певним територіальним досягненням української армії, проте доволі «скромним», якщо порівняти з фінальними цілями, які ставило перед собою військово-політичне керівництво України. Навіть більше, станом на кінець 2023 року російська армія перехопила ініціативу на більшості ділянок фронту (значною мірою через зменшення міжнародної військової допомоги Україні та брак снарядів у ЗСУ), що ще більше нівелює здобуті важкою боротьбою та кров’ю досягнення наших воїнів.

До цього також варто додати сам факт того, що війна досі триває, призводить до значних руйнувань і загибелі наших воїнів. Проте було б несправедливо повністю нівелювати значення нашого контрнаступу та досягнень на сухопутному фронті. Адже крім певних територіальних досягнень український контрнаступ дав змогу знищити велику кількість особового складу армії рф та ворожої техніки, зруйнувати плани загарбників, деморалізувати ворога тощо.

Водночас серед головних досягнень 2023 року для України можна виокремити такі:

1. Поліпшення ситуації на морському фронті. У цьому плані варто відзначити парадоксальність та унікальність ситуації, адже Україна, не маючи власного військового флоту, змогла завдати суттєвих проблем і навіть поразок чорноморському флоту росії. Нам вдалося за 2023 рік знищити чергову порцію російських кораблів, зруйнувати корабельну ремонтну базу ворога в Севастополі та штаб-квартиру керівництва чорноморського флоту. Навіть більше, Україна змогла здійснити безпрецедентний досі вчинок – уперше в історії ліквідувати ворожий підводний човен ракетними ударами авіації. Як наслідок – російський флот був змушений перебазуватись із Севастополя до Новоросійська, що істотно знизило його бойові можливості. Завдяки цьому був де-факто розблокований зерновий коридор, але вже без участі та згоди росії.

2. Поліпшення ситуації на повітряному фронті. Йдеться насамперед про те, що, на відміну від попереднього року, коли російська армія здійснювала масовані обстріли, призводячи до масштабних руйнувань критичної інфраструктури (внаслідок чого ми цілу зиму мали проблеми зі світлом і частково з опаленням), цієї зими ситуація набагато краща. Це зумовлено, з одного боку, виснаженням ракетних запасів ворога, а з другого – значним посиленням нашої ППО. І хоча зимовий сезон ще триває й підбивати остаточні підсумки зарано, проте певні позитивні тенденції очевидні.

Також росія істотно зменшила активність авіації на полі бою. А після збиття на Різдвяні свята за два дні п’яти найсучасніших російських винищувачів така активність, на мою думку, стане ще меншою. І хоча росія й далі створює нам проблеми, завдаючи авіаударів по наших позиціях КАБами (керованими авіабомбами), все ж і тут тенденція набагато краща проти попереднього року, коли ворожа авіація цілковито панувала на полі бою.

3. Початок переговорів між ЄС та Україною щодо членства. Це стало подією, значення якої важко переоцінити. Вона відбулася навіть дещо несподівано, адже було багато скепсису навколо того, що таке рішення ухвалять (зважаючи, зокрема, на деструктивну позицію Угорщини). І хоча це ще аж ніяк не гарантує членства України в ЄС (особливо швидкого членства) й попереду багато клопіткої роботи, це рішення стало дуже потужним сигналом і для українців, і для міжнародної спільноти, і для нашого ворога.

Крім того, варто згадати, що ми й далі успішно боронимо нашу державу від набагато потужнішого ворога, який планував знищити нас за три дні. Ми не втрачаємо віри в нашу перемогу, робимо висновки з наших помилок і прорахунків, наше військове керівництво має плани перемоги та бачить шляхи їх реалізації. Маю обґрунтовані очікування, що багато з наявних нині проблем на міжнародній арені найближчим часом будуть розв’язані – хоча б тому, що міжнародна спільнота з кожним днем чіткіше розуміє реальний стан речей і ціну поразки України для всього світу, тож однозначно нарощуватиме зусилля для того, щоб забезпечити нашу перемогу.