Народна мудрість каже, що святе місце порожнім не буває. Це твердження, підкріплене фізичними законами та законами природи, можна сміливо екстраполювати й на сучасний геополітичний простір і спробувати пояснити з погляду геополітичних інтересів події, які нині відбуваються і в Україні, і у світі загалом.
Розглядаючи російсько-українську війну крізь призму геополітичного підходу, варто звернутися до історії, а саме до періоду після Другої світової війни, у результаті якої сформувалася біполярна міжнародна система. Її головними рисами були: наявність двох основних полюсів впливу (двох наддержав) – США та СРСР, які боролися між собою за світову гегемонію; ідеологічне протистояння комунізму і лібералізму; умовний паритет; відносна стабільність, яка, однак, не відкидала появи певних точкових конфліктів, у яких наддержави пробували власні сили, намагаючись посилити свій вплив (війна у В’єтнамі, Корейська війна, війна в Афганістані тощо).
Після розпаду СРСР у 1991 році та фактичного руйнування біполярної системи відбулася трансформація міжнародної системи у монополярну, адже на міжнародній арені залишалася тільки одна наддержава – США. Проте впродовж наступних десятиліть ситуація на міжнародній арені стала змінюватися. США поступово втрачали глобальне лідерство. Цьому значною мірою сприяла доволі ліберальна та «слабка» зовнішня політика окремих американських президентів (маю на увазі насамперед Б. Клінтона та Б. Обаму), які намагалися співпрацювати зі своїм колишнім ворогом – росією, допомагаючи їй відновитися після розпаду СРСР і накопичити достатній потенціал для того, щоб кинути виклик своєму колишньому меценату. А президентство Д. Трампа внесло додатковий хаос у систему міжнародних відносин через його вкрай непослідовну та фрагментарну зовнішню політику.
Така ситуація, до речі, і стала однією з основних причин російсько-української війни, адже саме внаслідок трансформації міжнародної системи російський диктатор путін (який, нагадаю, неодноразово заявляв, що розпад СРСР – головна геополітична трагедія ХХ століття) вирішив відновити біполярну систему та кинути виклик США. Розпочавши збройну агресію проти України у 2014 році, а згодом, 24 лютого 2022 року, здійснивши повномасштабне вторгнення на її територію, путін прагнув відродити колишню велич росії й перетворити її на наддержаву, яка разом зі США ділитиме глобальний вплив на планеті.
Зважаючи на характер бойових дій на території України, можна сміливо стверджувати, що своїх стратегічних цілей російський диктатор не досягнув, та й шанси зробити це в найближчому майбутньому в нього мінімальні. Водночас, якщо поглянути на російсько-українську війну крізь призму геополітичної парадигми, ситуація для міжнародної спільноти не дуже оптимістична. Річ у тім, що російська агресія проти України – це спроба глобального перерозподілу сил на планеті, намагання скористатися послабленням США, щоб поширити свій вплив на світовій арені. І невдачі росії на території України ще аж ніяк не гарантують, що на цьому все зупиниться.
Повторюся: святе місце порожнім не буває. І якщо хтось втрачає глобальний вплив, то завжди знайдеться той, хто захоче цим неодмінно скористатись. І спроба росії, на моє глибоке переконання, є лише першою з багатьох спроб перерозподілу глобального лідерства.
Відомий американський політолог Самуель Гантінгтон колись висунув теорію «зіткнення цивілізацій», у якій прогнозував появу у майбутньому конфліктів на основі належності до основних цивілізацій планети. Теперішня міжнародна практика, на мою думку, показала певну трансформацію цієї теорії, адже конфліктогенність сучасного світу базується на поєднанні цивілізаційної належності та типу політичного режиму. Веду мову про те, що російсько-українська війна продемонструвала розкол міжнародної спільноти на світ демократичний і світ недемократичний. До демократичного табору належать ЄС, США, Канада, Австралія, Японія та низка інших демократичних країн світу. І боротьбу за те, щоб бути частиною цього демократичного табору, веде нині й Україна. До недемократичного табору належать росія, КНР, КНДР, Іран та багато інших авторитарних країн Азії, Африки й Латинської Америки.
Тож фактично в наш час на території України триває боротьба не лише за виживання нашої держави, її незалежність, суверенітет, а й за право бути частиною демократичної Європи. Нині на полі бою в Україні значною мірою вирішується майбутнє людства, бо перемога або поразка росії, яку прямо чи опосередковано підтримують недемократичні союзники (Білорусь, Іран, КНДР, КНР та ін.), означатиме домінування або поразку недемократичних режимів.
Навіть більше, зважаючи на перехідний стан світової системи та глобальну боротьбу за перерозподіл впливу в майбутньому, до якої прямо чи опосередковано стали долучатися крім росії інші важливі міжнародні актори – КНР та мусульманський світ, можна сміливо припустити, що російсько-українська війна – це лише перша, проте не остання арена для протиборства глобальних гравців. І хоча від результатів російсько-української війни значною мірою залежатимуть подальші дії цих глобальних гравців, можна впевнено прогнозувати, що ситуація в контексті глобального протистояння та трансформації міжнародної системи на цьому не завершиться і ми у майбутньому спостерігатимемо ще немало арен протиборства. До речі, однією з таких останнім часом стала війна Ізраїлю проти ХАМАС, що демонструє протиборство між Заходом і мусульманською цивілізацією.
Тому вважаю, що людство сьогодні перебуває на порозі (або вже й у стані) Третьої світової війни – війни за глобальну трансформацію міжнародної системи, війни між західним демократичним і східним недемократичним світами. І цей конфлікт як може перерости в глобальну ядерну війну й поставити під загрозу знищення планети та людства як біологічного виду, так і звестися до регіональних конфліктів на кшталт російсько-української війни.
Відтак прогнозую, що ми лише на старті глобальної боротьби й рівень конфліктогенності на планеті тільки зростатиме. І потенційними аренами для такого глобального протистояння крім уже наявних – України та Ізраїлю – можуть стати Тайвань, Корейський півострів, Арктика, Близький Схід, Південно-Східна Азія, Північна та Центральна Африка тощо. Проте розвиток майбутніх подій у всьому світі чи не вперше в історії людства значною мірою залежатиме від України, а також від того, як швидко колективний Захід усвідомить і реагуватиме на наявні глобальні загрози від колективного недемократичного Сходу.